Джеймс Шульц - Ловець орлів

Здесь есть возможность читать онлайн «Джеймс Шульц - Ловець орлів» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, ISBN: 1990, Издательство: Веселка, Жанр: Приключения про индейцев, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ловець орлів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ловець орлів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До книжки ввійшли чотири гостро-сюжетні повісті про життя індіанців Північної Америки. Усі вони пройняті незвичайною теплотою і симпатією до корінних жителів американського континенту, з якими автор пов’язав свою долю ще сімнадцятирічним юнаком.
В книгу вошли четыре остросюжетные повести о жизни индейцев Северной Америки. Все они проникнуты необыкновенной теплотой и симпатией к коренным обитателям американского континента, с которыми автор связал свою судьбу еще семнадцатилетним юношей.

Ловець орлів — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ловець орлів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Якщо ви підете зі мною, коней доведеться залишити тут, і, може, ми їх більше не побачимо, — заперечив я.

— Брате, не думай про коней! — вигукнула Пітакі. — Звичайно, мені хотілося б їх мати, але ще більше я хочу бути з тобою, біля тебе. Ми їх стриножимо і залишимо тут, а якщо не знайдемо, коли повернемося сюди… ну що ж, плакати не буду!

— Ви троє підете зі мною, а коней ми спробуємо зберегти, — вирішив я.

Я попросив жінок допомогти мені зробити на трьох коней широкі шкіряні пута, які б не здерли шкіри з ніг. Наступного ранку я надів їх на тих коней, які, здавалось мені, були ватажками маленького табуна. Ущелиною протікала річка, а на берегах її росла соковита трава, і я сподівався, що наші коні нікуди звідси не підуть;’ коли ж вони й захочуть тікати додому, на захід, то шлях їм перетнуть неприступні скелі. Так, я був майже впевнений у тому, що наш табун залишиться в ущелині, якщо тільки не натрапить на нього якийсь ворожий загін.

Жінки порізали м’ясо бізона на довгі смуги і засушили їх; я знав, що запасів сушеного м’яса вистачить нам на багато днів. Вони розподілили між собою ношу, а я взяв свою рушницю, порох, кулі й чотири мотузки, якими ми прив’язували коней. Потім ми рушили в дорогу, до річки. Пополудні ми підійшли до річкової долини і зупинились, пильно роздивляючись навколо. На далекому краю долини височіла скеля, біля підніжжя якої знаходилася давня пастка кроу, а внизу, у нас під ногами, розкинувся великий тополиний гай. Тут Суякі запропонувала нам поставити маленький курінь.

— Ми втрьох поселимось у цьому вігвамі, а ти будеш постувати і блукати довкола, — сказала вона.

— Моя майже-мати, де ж твій здоровий глузд? — запитав я. — Чому ти хочеш сховатися саме на стежці військових загонів, які проходять цією долиною? Так, хай стежка пролягає збоку від гаю, але ти знаєш не гірше, ніж я, що військовий загін зайде в гай, аби спочити і зварити м’ясо.

— То куди ж нам іти? — спитала вона.

— До глибокого яру. Це недалеко від стежки, що веде до входу в пастку, — пояснив я. — Мандрівники ніколи на неї не виходять і не помічають її. Вони роздивляються долину, посилають своїх розвідників навпрошки розвідати рівнину. Але цього глибокого яру не видно з жодного місця, навіть зі скелі над пасткою.

— Усе це правда, що ти кажеш, — погодилась Суякі, — але ти забув одне: там витають духи кроу. Вони такі ж небезпечні, як і живі вороги. Навіть більше, вони з’являються тільки вночі, і їх неможливо ні побачити, ні почути. Доторкуючись до людини, вони вселяють у неї хворобу, яка вбиває її. Цього людина навіть не відчуває.

— Так. Але ж це дуже рідко трапляється. Не менше людей гине від блискавки, ніж від духів ворогів. Принаймні вони нам не загрожують. Згадай, що там я знайшов бізонячий камінь, а він більше за будь-який інший талісман провіщає нам удачу.

— Суякі, він слушно каже. Цей глибокий яр — надійний для нас сховок, — мовила Ахсанакі, — навіть якщо там і витають духи кроу. Ну й що? Я знаю мову кроу не гірше від будь-якого кроу. Я молитимуся богам кроу, і духи вважатимуть, що ми кроу, і не заподіють нам зла.

— Обоє ви проти мене. Я зроблю так, як ви кажете, але, ох, як мені страшно! — відповіла Суякі.

Перегодя вона спитала:

— А де ж ти, сину мій, постуватимеш, якщо свої припаси ми лишаємо у яру духів?

Я показав на бескид, що по цей бік долини і за яким знаходиться пастка на бізонів.

— Бачите он ту тополю, що росте на виступі прямовисної кам’яної стіни? — запитав я. — Допоможіть мені спорудити на ній поміст, вимостити ложе, і я там постуватиму.

— Але ж кожен військовий загін, що проходитиме мимо, побачить тебе! — скрикнула сестра.

— Авжеж. Але вороги подумають, що на дереві поховано покійника і далеко обминатимуть те місце, — відповів я.

— А чому саме там? — поцікавилася Суякі.

— Дуже поважна причина. Те місце чарівне. З нього мені добре буде видно пастку. Коли я був там учора, щось ніби підказувало мені, що я ще повернуся туди, — пояснив я.

Наближався вечір. Я відіслав жінок до гаю зготувати вечерю, а сам оглядав місцевість, поки зовсім стемніло. Потім я приєднався до гурту і з’їв малесенький шматок смаженого м’яса. Коли зійшов місяць, ми набрали дрючків, гілляччя, скільки могли нести, і, перетнувши рівнину, пройшли краєм долини до бескиду, біля підніжжя якого протікала дуже глибока річка.

Піднявшись на вершину бескиду, я побачив, що спуститися до дерева можна тільки на мотузці. Першою спустилася моя сестра, за нею я. Жінки залишились на вершині й зверху подавали нам на мотузках дрючки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ловець орлів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ловець орлів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ловець орлів»

Обсуждение, отзывы о книге «Ловець орлів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x