Петер Енґлунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Сон долає мене, сигнали телеграфу – «тіті-тата» – здаються віддаленим шумом.

Удосвіта мене будять: усі готуються до наступу. Сонний, розправляючи затерплі кінцівки, я оглядаю це вбоге житло. Крізь низькі віконця, укриті крижаними візерунками, просочується сіре ріденьке світло, і в цьому тьмяному освітленні став помітний кожен куточок. У кімнаті лежав тільки солдат, якого привели напередодні; він сховав обличчя, повернувшись спиною. Двері до внутрішньої кімнати розчинилися, і з’явився один з ад’ютантів, князь Шенау-Грацфельд, чисто поголений, в піжамі: затхле повітря відразу сповнився димом від його вузького, довгого турецького чубука.

Помітивши нерухомого солдата в кутку, князь ступив був до нього, але з жахом відсахнувся. Обурено він наказав прибрати подалі тіло цієї людини, яка, швидше за все, померла від холери. Потім з ображеною пикою князь пішов до своєї кімнати. Двоє рядових втягли до нього похідну гумову ванну, прикрашену дворянським гербом і наповнену гарячою водою.

Тривала подорож стомила її. Останній відрізок шляху з Оліти Лаура примудрилася проїхати не в телячому вагоні, зате потяг виявився неопалюваним. За останню добу вони раз у раз зупинялися, незрозуміло з якої причини. Частину залізничного полотна ремонтували, і на цих ділянках вагони погойдувалися, «немов корабель у морі».

О шостій годині ранку вони нарешті прибули на вокзал у Сувалках.

Разом з однією знайомою, дружиною лікаря, вона пішки вирушила до будинку, у вогкій осінній темряві. Вони насилу продиралися зруйнованою дорогою. Поступово світало. Вона побачила російських солдатів, деякі були п’яними. Побачила розгромлені будинки. Повалені паркани.

Діти й челядь залишалися у Вітебську, де вони знайшли тимчасовий притулок. Чоловік Станіслав був призваний до російської армії та очолював тепер санітарну службу у щойно захопленому Лемберзі. Але перш ніж туди вирушити, він устиг навідатися у звільнені Сувалки, повернувся звідти з двома валізами одягу і звісткою про те, що їхній будинок уцілів. Однак він не хотів удаватися до подробиць і лише додав, що хай краще вона побачить усе на власні очі.

Що вона і хотіла тепер зробити. Звісно їй хотілося повернутися додому разом з дітьми, адже німців витіснили назад у Східну Пруссію.

Діставшись будинку лікаря, Лаура погодилася зайти і трохи відпочити. Вона боялася того, що їй належало побачити: проживши частину життя в Нью-Йорку, вона звісно ж не була готовою до подібних ситуацій. Випивши чашечку кави, вона о пів на восьму знову вирушила в дорогу.

Нарешті вона дісталася свого будинку.

Увійшовши всередину, Лаура ледь повірила своїм очам.

Усе навколо було зруйноване, розгромлене, розірване, розбите, розкидане, перевернуте, забруднене. Ящики висунуті, шафи спустошені. Перед нею постала безладна купа речей, що колись називалися її будинком. У кімнатах стояв огидний запах. Лаура кинулася до вікон, відчинила їх, одне за іншим, глибоко вдихаючи свіже повітря. Бібліотека була остаточно розграбована. Полиці спорожніли. Підлогу встеляли купи розірваних книг і паперу, всюди було розкидано документи й гравюри.

У їдальні досі валялися скалки супової миски, а ще товстий шар битого скла, брудного посуду, скатертин. Усе це було затоптане грубими солдатськими черевиками. Німецькі солдати й офіцери жили тут кілька тижнів тому, і таке враження, що вони, поївши, кидали тарілки і склянки просто на підлогу, а потім брали нові і, використавши, знову кидали.

Лаура ввійшла в одну з комор. Там стояли раніше акуратні ряди скляних банок, у яких зберігалися варення, джем, мед, консервовані овочі. Тепер же вміст зник, і банки були наповнені лайном.

Вона звеліла ключникові Якобу з його дружиною і дочкою почати прибирати у будинку. А сама вирішила скласти перелік зниклих речей і піти з ним до поліції.

Часом він рухався серед людей, ніби ступав іншою планетою, і його оточували абсурдні, незбагненні явища. Чи справді це його світ? У сутності, ні. Мішелю Корде виповнилося 45 років. Він давно працює чиновником у міністерстві торгівлі та пошти, він також соціаліст, пацифіст і літератор. Пише літературно-критичні та політичні статті в газетах і журналах, видав багато романів – деякі з них стали вельми популярними. (Колись він був військовим, тому в більшості своїх творів змалював своє минуле: «Intйrieurs d’officiers», 1894, або «Cжurs de soldats», 1897, – тим часом як в інших йшлося про біди суспільства або серцеві страждання.)