Андрій Харук - Середземноморське перехрестя

Напередодні Другої світової війни Великобританія отримувала через середземноморські комунікації 90 % каучуку, 28 % міді й залізної руди, 19 % нафти. Втрата Великобританією контролю над цими комунікаціями могла мати наслідки, порівняні з можливою поразкою у «Битві за Атлантику». Ще більшим було значення середземноморських комунікацій для Італії. Ця країна повністю залежала від постачання сировини ззовні: з-за кордону вона отримувала 95 % нафти, близько 100 % міді, коксу, коксівного вугілля, 95 % деревини й целюлози, 50 % залізної руди. Переважна більшість цих вантажів надходила морським шляхом. Тож для Італії війна на морі була, без перебільшення, війною за існування.

Усю акваторію Середземного моря можна чітко поділити на дві частини: західну та східну. Поєднані вони Сицилійською протокою – єдиним можливим шляхом для конвоїв та з’єднань флоту, який перебував під контролем Італії. Однак італійське домінування тут було не абсолютним – йому загрожувала потужна британська морська й авіаційна база на Мальті. Завдяки цьому британці могли діяти на комунікаціях, що поєднували італійську метрополію з володіннями у Північній Африці. До того ж, Мальта становила плацдарм для прикриття власних конвоїв на трасі Гібралтар – Александрія.

Західна частина Середземного моря на початку Другої світової війни контролювалась французьким флотом. Використовуючи головну базу в Тулоні та низку баз у північно-африканських володіннях, він міг ефективно сковувати дії італійських військово-морських сил. Підтримку французам забезпечувало гібралтарське з’єднання британського флоту. Певне занепокоєння викликала позиція Іспанії, де після перемоги у 1939 р. у громадянській війні генерала Франциско Франко влада належала силам, ідеологічно близьким до італійського фашизму. Однак можливий вступ Іспанії у війну на боці Італії та Німеччини не становив значної загрози – її флот був нечисленним і до того ж суттєво послабленим громадянською війною. Таким чином, у західній частині Середземного моря союзники могли розраховувати на повне панування французького й британського флотів та вільне функціонування власних морських комунікацій.

Британські військові кораблі на Мальті. Цей острів був ключовою базою британського Королівського флоту на Середземному морі

У східній частині Середземного моря ситуація була більш заплутаною. Британці сподівались, що, опираючись на Мальту й Александрію, а також менші бази у Порт-Саїді та Хайфі, зможуть контролювати цю акваторію. Італійці, зі свого боку, мали сучасну базу в Таранто та низку баз у Адріатиці. Невизначеною була доля грецьких баз, зокрема Криту, оволодіння яким могло суттєво змінити розстановку сил у регіоні. Нарешті, лишалась Туреччина, потенційний вступ якої у війну теж міг призвести до неочікуваних результатів. Не було певності щодо позиції Югославії. Країна ця не мала потужного флоту, але сама можливість її виступу на англо-французькому боці змушувала італійців виділяти певні морські сили для блокади югославських портів. Важливим чинником лишалась і Греція, флот якої теж був невеликим, але в самій країні пробританські й антиіталійські настрої були ще сильнішими, ніж у Югославії. Італійська окупація Албанії навесні 1939 р. призвела до загострення ситуації в регіоні й погіршення геополітичного становища Греції.

Суттєвою проблемою для британців була віддаленість акваторій, де мали б вестися бойові дії, від власних баз. Особливо несприятливим було становище у східній частині Середземного моря. Александрія знаходилась надто далеко від італійського та грецького узбережжя, що унеможливлювало швидку реакцію флоту на дії противника. Використання бази на Мальті для постійного перебування там великого з’єднання кораблів було неможливим, оскільки острів знаходився в межах радіуса дії італійської авіації. Розуміючи це, Великобританія чинила тиск на Грецію, намагаючись організувати військово-морську базу на одному з грецьких островів, однак реалізувати цей план не вдалось.

Середземноморський театр воєнних дій

Ще одним чинником, який слід враховувати, аналізуючи Середземноморський театр воєнних дій (ТВД), були італійські володіння у Східній Африці – Еритрея та Італійське Сомалі. Хоч італійський флот мав тут дуже невеликі сили, але діючи в обмеженій акваторії Червоного моря вони могли суттєво ускладнити рух на комунікаціях, що пов’язували Александрію з портами Індійського океану. Плануючи свої дії, британське командування мусило враховувати цей чинник.

Читать дальше