Андрій Подволоцький - Поки Бог спить

— Навпаки, славетний Джебе! — Субудай закліпав єдиним своїм оком. — Він застерігає своїх онуків, щоб ми не йшли у ці незвідані землі самі, а прийшли з великим військом Чингісхана. Віддавай наказ своєму тумену — на коня!.. Але ми скоро повернемося! Товмачу! Скажи це цьому клятому урусу!

Товмач і Ху Лін винувато впали не коліна.

— О великий! Старий урус помер! Ху Лін трохи не розрахував!

Субудай глянув на побіліле лице полоненого уруса і побачив на його губах посмертну посмішку. Мрець сміявся зі своїх катів!

Субудаю чомусь стало лячно від цієї посмішки і він наказав винести тіло.

Татари повернули своїх коней геть. Та за п'ятнадцять років повернулися. Русь не скористалася наданою їй відстрочкою. Спочатку наїзники зруйнували Заліську Русь. У битві на річці Ситі великий князь володимиро-суздальський Юрій Всеволодович, який свого часу не прийшов на допомогу трьом Мстиславам на Калці, загинув. Його голову як трофей татари відправили у місто Каракорум. Полоненого у битві на річці Ситі князя Василька Ростовського, який відмовився від служби у хана Батия, було скарано на горло. Через рік татари пішли на Південну Русь…

Змалку мене вабило красне письменство, тим більше що українська література завжди була надзвичайно багата і у мене перед очима було чимало взірців для наслідування.

Закінчивши школу і вступивши до інституту, я не покинув писати. Навпаки, із завзяттям неофіта кинувся пробувати свої сили в журналістиці та поезії. Особливо мені подобалося перекладати українською вірші Дж. Байрона. На мою думку, саме в перекладах та віршуванні найкраще відточується володіння словом.

А 2003 року вийшла друком моя перша книжка — сучасний детективний роман-есе «Нація білих комірців».

У вас у руках мій історико-пригодницький роман «Поки Бог спить». Переповідати його не має сенсу — ви все прочитаєте самі. Це мій перший роман на історичну тему. Хочу запевнити вас, що я намагався писати легко та невимушено і, по можливості, «тримати марку».

Личаки (від слова «лико» — внутрішня частина кори листяних дерев, як правило, липи) — постоли, «лапті». На одну пару постолів необхідно було обідрати кілька липок, а носилися личаки щонайбільше тиждень.

Далі слова «русичі», «русини», «руські» вживаються як синоніми.

Сита — медовий напiй.

Паволока — шовк.

На той час хутро лисиці коштувало понад півгривні сріблом — це були великі гроші.

Поршні, пошевні — взуття із сиром'ятної шкіри.

Кольти — наскронні срібні прикраси.

Гридниця — велика парадна зала або й окрема будівля, де приймають гостей, бенкетують, провадять судові засідання, наради тощо.

Угорські гори — Карпати.

Брат у других — двоюрідний брат.

Славута — р. Дніпро.

Поруб — зруб без вiкон або з одним отвором згори, через який давали в'язневі і'жу і воду; в'язниця.

«Підняв» — сполохав, щоби птиця злетіла, бо соколи б'ють птицю лище в польоті.

«Сиджу на санях» — тобто готуюсь до смерті. Перевезення тіла померлого на санях (навіть у літню пору) — частина давньоруського поховального обряду.

Шатрандж — перекручене арабське слово «шатранг» — гра, що передувала шаховiй грi. Була вiдома на Русi з X–XII ст. На Русi грали i в «тавлii» — давнii шашки. Iгровi фiгурки в шатрандж iнколи також називали «тавлii», «вiлеi».

Гридень — дружинник.

Гривна — нашийна прикраса.

Сід Кампєадор — Сід Войовник, відомий каталонський лицар, герой Реконкісти.

Орден Храму (Тамплiери) створено 1118 р. в Єрусалимi для захисту паломникiв. Орден Калатрави виник сорок рокiв по тому пiд час Реконкiсти — вiдвоювання iспанських земель у арабiв. 3 часом лицарськi ордени перетворилися на могутнi вiiськовi органiзацii.

3 нами Бог! (нім.)

Член колегії виборників, що обирала гросмейстера ордену.