Віктор Вальд - Меч Сагайдачного

Антонім Дзевульський ось просто зараз упав би на копицю сіна й забувся б довгим міцним сном. Сил не було ні діяти, ні думати.

Добре козаки свою справу знають. Ще до прибуття пана Дзевульського місцевість оточили – не полінувалися. Двоє залишилися близько – монастирські землі оглядати, а троє верхи в різних напрямках вирушили. З козацьку милю риссю промчали, на кожен пагорбок піднімалися, на кожен дубок влазили. Місця відкриті, далеко все і всіх видно. А дурня ні на коні, ні без коня немає!

Отже, він у печерному місті, яке чи не тисячу років усе риють і риють монахи. Ніхто не забороняє спуститися в той лабіринт, але мало хто з мирян наважиться ненадовго і недалеко зайти в підземний світ, сповнений святості й таємниць. Там без супроводу ченця людина швидко втрачає орієнтацію, якщо вона зайшла за ріг або у відгалуження коридору. Навіть маючи смолоскип! Та смолоскип, навпаки, шкодить, коли несподівано й страшно виринає з непроглядної темряви то напівзасипана келія, з якої стирчить людська кістка, то ніша в стіні, де цілі століття спочивають висушені до тіла дитини ченці, обдаровані святістю. Або з підземного вівтаря дивиться майже чорна ікона…

Архімандрит Києво-Печерської лаври високопреподобний отець Єлисей [60] Єлисей Плетенецький (в миру Олександр Михайлович (за іншими даними Томашевич); нар. між 1550 і 1554 рр., пом. 29 жовтня 1624 р.) – православний культурний і громадський діяч, просвітитель, письменник, архімандрит Києво-Печерської лаври, активний борець з унією. , вислухавши помічника комісара сейму, всміхнувся і, покликавши ченця, сказав Антоніму:

– Цей ієромонах найкраще обізнаний із підземною частиною лаври. Веди, отче Гавриїле, цього католика, куди він забажає. До святості доторкнутися кожному вільно. Може, це йому допоможе. Хоча…

Архімандрит махнув рукою і пішов у своїх священичих справах.

Йти, куди ведуть, чути мертву тишу і сподіватися, що смолоскип у твоїй руці і в руці приставленого ієромонаха Гавриїла не згасне від раптового протягу, – вже страшно. Одна справа просто боятися, інша – обімліти, шкірою відчувши присутність чогось живого, здригнутися від тихих слів молитви, які, здається, доносяться з глухої стіни тунелю. І вже геть нестерпно, коли холодні мурашки пробігають по спині. А все те від того, що в непроглядній пітьмі хтось кашлянув.

Тунелі роздвоювалися, різко повертали, опускалися й піднімалися. Уздовж них траплялися ніші з запасними свічками, кресалом, а то й смолоскипами. В інших виїмках чорніли шматки дерева, металеві ланцюги, а то й узагалі невідь що.

– А може, тут зник? – чи то насмішкувато, чи то сумовито мовив чернець і звернув праворуч.

То була самітницька келія, готова прийняти мешканця до його останнього дня.

Антонім заглянув у вузький лаз, у який насилу могла пролізти людина. Нора – нічого іншого й не скажеш – завдовжки в людський зріст. Посеред келії проритий ровик на всю довжину, глибиною по коліно людині. З одного боку рівчака – лежанка з оберемком сіна, з іншого – столик на одну дошку. Оселившись у такій ніші, чернець-подвижник міг сидіти на лежанці, опустивши ноги в рівчак; міг стояти на дні того-таки рівчака, ба й піднятися на повний зріст. На протилежному боці від лежанки було кілька маленьких ікон, лампадка, якісь глиняні посудини і скам’яніла просфора [61] Богослужбовий літургійний хліб, який вживається в православ’ї для таїнства євхаристії і для поминання під час проскомидії живих і мертвих. .

– Часто подвижникам та ямка слугує ложем, а по смерті – могилою, – глухо вимовив ієромонах Гавриїл.

І Антонім погодився сам із собою – в цих завдовжки кілька верст [62] У Києві та в землях, які раніше належали Королівству Литовському, використовували литовські міри довжин і ваг. Литовська верста – 1559,7 м. сплетіннях тунелів, проходів і коридорів, а також у сотнях келій, десятках церков і молитовних місць знайти того, кого приховують, не зможе ніхто.

А дурня, якщо він тут, найпевніше будуть приховувати. І зовсім не обов’язково, щоб той, кого шукають, по своїй волі або випадково опинився саме у святих печерах. На київських пагорбах чимало таємних підземних місць. І часто вони з’єднані між собою. Самому ієромонаху Гавриїлу відомо на схилах уздовж Дніпра до п’яти десятків печер. А ще є печери й ходи у Звіринці. Є й Варязькі підземелля – там колись жили розбійники-варяги, які безжально грабували купецькі судна, що пропливали по Дніпру. У кожній київській церкві і в кожному монастирі є підземні приміщення й ходи…