Тетяна Водотика - Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття

Образ міста, його економічний, культурний і політичний функціонал, міська та соціальна інфраструктури, закладені в цей час, визначили роль Києва в історії України на наступне століття.

Карта Південно-Західного краю Російської імперії

Водночас слід пам’ятати – не було бажання влади розвивати й інвестувати в Київ, бо це прекрасне перспективне місто. А була мета забезпечити та підтримувати російське імперське панування, але фокус історії в тому, що вона має свій власний темп і напрям руху. Імперське в результаті стало просто київським, водночас нагадуючи нам – імперія все ще поряд. І вона все ще має в Києві ресурси для впливу, закладені понад сто років тому.

Невидимий, але життєво важливий елемент міського повсякдення – система керування містом. Які повноваження мав міський голова? На що впливала міська управа? Що могла рекомендувати й що вчинити міська дума? Яким був рівень корупції? Яким чином розв’язували стратегічні для міста завдання – як-от прокладення каналізації чи вибір підрядника на будівництво міської електростанції? В цьому розділі ми спробуємо прояснити хоч би деякі з цих питань.

Ліберальні реформи Олександра ІІ принесли зміни і в систему міського самоврядування. Тепер найбагатші та привілейовані жителі міської громади обирали гласних (депутатів), а ті вже обирали міського голову. В містах завирувало політичне життя.

Згідно з міською реформою 1870 року було сформовано систему міського самоврядування (рис. 2) [10] Глизь Ю. І. Київська міська дума: структура, склад гласних, діяльність (1871–1914 рр.): дис. … канд. іст. наук / Інститут історії України НАН України. – К., 2016. – С. 71. .

Рис. 2. Система міського самоврядування за міською реформою 1870 року

Починати, як ми бачимо, варто з виборів. Їх процедура до міської думи гласних (депутатів) регламентувалася положеннями 1870-го й 1892 років. Вона передбачала укладання списків виборців, розподілення їх на категорії, визначення часу та місць виборчих зібрань. Слід зазначити, що право голосу мала абсолютна меншість жителів міста – зареєстровані власники майна, вартість якого мала сягати певної суми. Ну й, звісно, права голосу не мали жінки. Обмежена версія міського самоврядування, а втім, і це було для імперської влади величезною поступкою.

У виборчу скриньку вкидали кульки за чи проти, після чого підраховували голоси. Наступним етапом було схвалення осіб у званні гласних на основі більшості поданих кульок. Після остаточного схвалення губернатором переліку обраних депутатів, на урочистому першому засіданні Київської міської думи новообрані гласні складали присягу на вірність імператорові. Вибори до міської думи ставали механізмом формування команди міських управлінців.

Міська влада Києва складалась із двох гілок – розпорядчої (що видає розпорядження – віддалений аналог законодавчої гілки) та виконавчої. Розпорядчий орган – міська дума, її обирали, і виконавчий – управу. Київська міська дума була створена 23 лютого 1871 року. І думу, і управу очолював міський голова, а в разі його відсутності – його заступник, «товариш» міського голови. В залі засідань думи брали участь її гласні, а їх хід протоколював міський секретар. Виконавчий орган думи, управа, складалася з постійних її членів, а також постійних і виконавчих (тимчасових) комісій, у які наймалися фахівці й робочі. Крім них до її складу входили міські землемір й архітектор.

Були також кілька загальнодержавних органів, які контролювали та регламентували рішення й частково діяльність міської думи та управи. Насамперед – це губернське в земських і міських справах присутствіє, яке розглядало всі скарги й правопорушення. Губернатор і генерал-губернатор були вищими інстанціями, які могли запросити у міської влади звіти, ревізувати її діяльність або ж змусити виконати державні потреби, пов’язані, наприклад, із забезпеченням військ, що дислокувалися у Києві. Понад те, губернатор мав право ініціювати засідання думи та виносити на розгляд гласних власні пропозиції. Подекуди контроль за діяльністю київського міського самоврядування здійснював міністр внутрішніх справ. Утім, дума не боялась і доволі часто оскаржувала невигідні їй рішення, сперечалася з губернатором і посилала свої постанови на розгляд у вищі інстанції (Сенат), а іноді навіть вигравала спори.