Андрій Кокотюха - Голова з площі Пігаль

А власне становище на той момент узагалі виглядало дивним, ледве зрозумілим йому самому.

Коли газети трубили про підписання у французькому Комп’єні [23] … підписання у французькому Комп’єні мирного договору … – угода від 11 листопада 1918 року про припинення воєнних дій між Антантою і Німецькою імперією, що ознаменувала завершення Першої світової війни. мирного договору, який нібито завершив чотирирічну Велику війну, українці та поляки свою війну лише починали. У Львові тривали вуличні бої, жодна зі сторін не думала здаватися, Польська республіка не визнавала права утвореної трохи більше тижня тому Західноукраїнської. Обставини склалися не на українську користь. Кошовий, що не стояв осторонь, навпаки, був у гущі подій, через деякий час попрощався з Магдою та залишив місто, де прожив десять років, нажив друзів та ворогів, утратив і знову знайшов кохання. Магда розуміла: лишатися Клим не може. Так само й собі розуміла, що вона, полячка, не готова йти за ним. Обоє знали, хоч не наважилися сказати одне одному – побачитися знову тут, у Львові, шансів нема. Кошовий може повернутися лише за умови, що влада таки стане українською. Але Польська Республіка поки тиснула силою, мала більше підтримки, тож загадувати наперед не мало сенсу. До того ж за цієї умови вже Магда Богданович не могла лишатися в місті.

Вголос обіцяли зустрітися, рано чи пізно.

Він поцілував її.

Вона його перехрестила.

Обоє розуміли – прощаються назавжди.

Так і склалося. Дотепер Кошовий нічого не чув про Магду. Чесно кажучи, за весь час не намагався шукати. У сорок років уперше в житті записався до війська, пішов на фронт як рядовий вояк Другого корпусу Галицької армії. Не в першому, навіть не в другому – у п’ятому бою, під Сиховом, його контузило. Як переправили до шпиталю, там випадково зустрів знайомого – підхорунжого Назарука, вони познайомилися два роки тому в Пресовій квартири Легіону [24] Пре ́ сова квати́ра – допоміжна культурно-просвітня формація легіону Українських Січових Стрільців, створена 1914 року у Львові. Завданням – збирання, поширення та збереження матеріалів з історії Леґіону Українських січових стрільців, збереження традицій стрілецтва. З часом її функції поширилися на духовне, культурне й просвітницьке життя Леґіону. Осип Назарук (1883–1940) – український політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист, секретар філії УНРради, делегат Української Національної Ради ЗУНР. . Той не здивувався, побачивши Клима в стрілецькому однострої. Адже інакше й бути не могло. Здивувало, що пан адвокат займає зараз не належне йому місце. Так і сказав: «Ви, пане Кошовий, воюєте не на своїй ділянці фронту». А також пригадав, що весною Клим навідував Київ із делегацією галицьких українців, яку відрядили домовлятися з урядовцями УНР. І вже наступного дня його включили до групи, що продовжила переговори з Києвом про спільні дії, але вже з урядом Гетьманату.

Присутність у делегації наддніпрянця, особи, народженої в Києві, навряд підсилювала групу – та водночас виглядала дуже логічним, політично правильним кроком. Клим ще не оговтався, не зовсім зрозумів своєї задачі. Але йому нічого не лишалося, як діяти за обставинами. Важливіше інше: нарешті, вперше за десять років, він має нагоду повернутися до рідного міста.

Далі знову закрутили дивні, незалежні від нього, але від того не менш сумні обставини. Делегація їхала на перемовини з гетьманом Скоропадським, який обіцяв військову підтримку. А зустрічали делегатів уже керівники Директорії, що скинули гетьмана. Говорити довелося з паном Винниченком, чиї публікації Климові вже доводилося читати раніше і вони йому не подобалися. Та згодом активнішим став Симон Петлюра. Його позиція, особливо – щодо Росії, Климові імпонувала більше.

Додалося особисте: у той, перший за десять років приїзд до Києва, він поховав на Байковому цвинтарі тата й маму, вбитих узимку матросами армії Муравйова. Про те, де знайшов тіла і в якому стані, Клим волів мовчати. Зате за будь-якої нагоди, з приводу чи без, таврував більшовиків та Росію загалом. А будь-які спроби говорити про тимчасові угоди з червоними проти поляків чи будь-кого на користь України викликали в Кошового таку агресію, що часом він дивувався сам собі.

Так чи інакше, він лишився в Києві кимось на кшталт зв’язкового між двома українськими урядами.

Але вже взимку, напередодні проголошення злуки двох держав на Софіївській площі, Кошовий уже й не знав, ким себе вважати.