Андрій Кокотюха - Голова з площі Пігаль

Кошовий міг вийти з метро раніше. Адресу редакції знав – Другий округ, на одному із Великих бульварів [20] Міст Міняйл (Pont au Change) – з’єднує острів Сіте на рівні Палацу Правосуддя й Консьєржері з правим берегом. Названий так через безліч крамниць міняйл, що раніше розташовувалися в довколишніх будинках до кінця ХVIII століття. , та навмисне зробив гак. Бо там, на мосту, щодня стояв одноногий інвалід зі скаліченим лицем. Потворну рану закривав білий півмісяць маски, що робила його віддалено схожим на Еріка, привида Опери [21] … робила його віддалено схожим на Еріка, привида Опери. – Персонаж роману Гастона Леру «Привид Опери» (1910), молодий чоловік із янгольським голосом та спотвореним від народження лицем, яке ховав за білою півмаскою. . Клим не знав, скільки йому років, де він мешкає, чи є в нього родина. Досить того, що ось уже без малого рік інвалід стоїть на тому ж самому місці й продає саморобне куриво. Часом Кошовий вигадував привід, аби приїхати сюди та купити в нього одну цигарку. Викурював її, відійшовши далі, потім вертався, купував ще одну й далі вже простував або по справах, яких зазвичай мав небагато, або – до улюбленого ресторану на вулицю Шануанесс, тут неподалік.

Інвалід і зараз був на місці. Клим не знав, чи має чоловік цивільний одяг. Він мав підозру, що стару, ще й пропалену в кількох місцях шинель той одягає навмисне, задля красномовності й водночас із певною рекламною метою. Зелений, збитий набакир берет до неї не надто пасував, та навряд продавець цигарок надто переймався віяннями моди. Костур, обмотаний згори ганчірками, аби не терло під рукою, зараз прихилився до бильця – як і сам господар.

Побачивши і впізнавши постійного покупця, інвалід кивнув та звичним жестом віддав честь, вітаючи. Клим салютував навзаєм, обміняв два сантими на цигарку, прогулявся неквапом далі. Прилаштувався неподалік рибалки, одного з багатьох, які о цій порі обсідали тутешні мости, вздовж берега їх також не бракувало. Кошовий закурив, дивлячись на пароплав, що саме виринув з-під мосту й повільно йшов, лишаючи по собі різнобарвні мастильні плями.

Колись, усього десять років тому, подумати тільки, адвокат Климентій Кошовий курив лише дорогі сигари.

Навіть попервах ледве зводячи кінці з кінцями, скніючи в конторі Стефана Штефка помічником нотаря, він міг відмовити собі в будь-чому іншому, навіть у легкій вечері, аби купити улюблене куриво. Пан Штефко називав Клима марнотратником, але час від часу дозволяв курити в конторі, навіть сам пропонував це під час перерви на каву. Його шеф мав чимало років, вік приніс із собою купу болячок, і старий нотар уже не міг дозволити собі смачно затягнутися, як замолоду. Якось Клим поцікавився, чому ж пан Штефко дозволяє собі в його стані дихати шкідливим для нього тютюновим димом. Той відповів: аби пан Кошовий був вар’ятом і смолив дешеві цигарки, був би гнаний назовні. Та оскільки помічник має смак і не дозволяє собі навіть зі своїми малими статками дешевого смердючого тютюну, старий нотар готовий терпіти справді приємний запах.

Війна змусила поміняти смаки.

З Сени тягнув холодний березневий вітер. Клим підняв комір пальта, щільніше насунув капелюха на вуха. Рибалка поруч сіпнув вудку, тягнучи виловлену рибину. Конкурент, що стовбичив трохи далі, зиркнув заздрісно. У когось обід нині буде, а хтось ще нічого не роздобув.

Риболовля зробилася в Парижі одним із найбільш певних засобів для прохарчування – четвертий повоєнний рік досі не поліпшив життя тих містян, які не знайшли постійної роботи. Кошовий навіть сам деякий час спробував добувати собі їжу в такий нехитрий спосіб, мостився з вудкою на набережній. Та швидко облишив. Не те, щоб місцеві аборигени мали щось проти, – тутешнім риболовам байдуже. З нього самого рибалка вийшов нездалий.

Мов поробив хто – не клювало, хоч довбешкою об міст розбийся, хоч свічку в кожному паризькому соборі ставляй.

Клим показав щасливому рибалці два розчепірені пальці – знак «віват».

Той відповів, виставив великого пальця.

…Чотири роки тому, коли доля закинула Кошового до Парижу вперше, газети ще не мали ані практики, ані можливостей ілюструвати публікації фотознімками. Тому прізвище своє Клим побачив у переліку членів української делегації, яка з великими труднощами дісталася тоді для участі у мирній конференції [22] Паризька мирна конференція (1919–1920) – міжнародна конференція, скликана державами-переможицями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914–1918. . Він був навіть не повноважним делегатом, входив до складу представників Української Народної Республіки рядовим учасником. Так й там опинився у останній момент: виявилося, що серед посланців із повноваженнями замало тих, хто володіє французькою. А Климові, вихованому в Другій Київській гімназії, пощастило з вчителями. Англійською він не розмовляв зовсім, зате німецька й французька були на рівні. Польську, яка раптом знадобилася у Львові на еміграції, опанував, сам того не бажаючи – його виховувала родичка по материнській лінії, вроджена полячка, яка знічев’я вирішила дати підопічному ще й такі знання. Хоч французькою за десять років львівської одісеї оперувати доводилося не часто, виявилося – науку не забув.