Андрій Кокотюха - Голова з площі Пігаль

Одрі підняла комір, рішуче пішла назад у бік вулиці Коленкур.

Чорний автомобіль виринув з-за рогу раптово – так, мабуть, тигри в джунглях стрибають на жертву з засідки.

Одрі завмерла, позадкувала під стіну найближчого будинку. Інстинктивно притулила сумочку до грудей. Але нападати на неї ніхто не збирався. Автівка зупинилася, і дівчина встигла не лише роздивитися, а й впізнати «форд». Вона знала, що зараз почнуть клеїти, заманювати в салон. Вже готувалася спершу спокійно відмовити, потім, як не допоможе – кричати.

Боковим зором зачепила відразу кількох дівчаток – справжніх вуличних putains , яких вело бажання працювати й вони збиралися навипередки торгуватися з імовірним клієнтом у «форді». А може, й двома чи навіть трьома клієнтами. Хтозна, скільки чоловіків там, усередині.

Дверцята з пасажирського боку відчинилися.

Хтось невидимий викинув на бруківку згорток – круглий предмет, замотаний у якусь велику шмату.

Він із тихим стукотом упав недалеко від Одрі. У падінні шмата розгорнулася, вміст спочатку викотився на тротуар, а потім перекотився з бровки на брук. Дівчина не змогла перебороти цікавості. І ніхто б на її місці не переборов – вона ступила ближче, нахилилася, придивилася, простягнула руку…

Ліхтарне світло тут падало добре.

Автомобіль рвонув із місця, дверцята хряснули на ходу.

Одрі з криком відскочила назад.

Цікаві дівчата вже збіглися, штовхаючи одна одну. І заволали від жаху одночасно з Одрі – бо змогли добре роздивитися жахливу знахідку.

А Одрі Флоріан ще й махала правицею – бо встигла торкнутися цього.

Її пальці, не закриті рукавичками, почервоніли від крові.

Добре, хоч прізвище правильно написали.

Останній раз Кошовий бачив згадку про себе у французьких газетах чотири роки тому, влітку. Тоді він потрапив до Парижу вперше, й думав присв’ятити вільний час прогулянкам. Дуже кортіло перейтися містом, яке знав із читаних до війни книжок. Київський гімназист мандрував французькою столицею разом із героями Дюма й Гюго, розкривав паризькі таємниці з Еженом Сю [10] Сю, Ежен (1804–1857) – французький письменник, автор сенсаційного (кримінального) роману «Паризькі таємниці». , а коли вже вчився на юриста – відкрив для себе практичну користь від нотаток Відока [11] Відок, Ежен Франсуа (1775–1857) – французький авантюрист, кримінальний злочинець, потім – приватний детектив, автор книжок із кримінології та автобіографії «Нотатки Відока» (1827). Став прототипом затятих сищиків із романів Віктора Гюго і Оноре де Бальзака. .

Навіть адвокатська практика не змусила його відмовитися від читання авантюрних романів на дозвіллі, і то були здебільшого французькі – від Понсона дю Террайля до Моріса Леблана [12] Понсон дю Террайль, П’єр Алексіс (1829–1871) – французький письменник, автор близько 200 сенсаційних (кримінальних) романів. Леблан, Моріс (1864–1941) – французький письменник та журналіст, автор поліційних романів, найбільше відомий як творець джентльмена-грабіжника Арсена Люпена. . Вже коли перебрався з Києва до Львова, захопився Гастоном Леру [13] Леру, Гастон (1868–1927) – французький письменник і журналіст, класик пригодницького жанру, перші твори публікуються на початку ХХ століття. та пригодами Фантомаса [14] Фантомас – вигаданий персонаж, невловимий суперзлочинець, діє в циклі сенсаційних романів авторства П’єра Сувестра і Моріса Аллена. Перша публікація датована 1911 роком. і прочитав німецькою більше двадцяти романів. А щойно почали знімати фільми, Клим не пропустив жодного.

То був останній рік миру [15] … останній рік миру… – Перші фільми про Фантомаса вийшли 1913-го року, зйомки не припинялися з початком Першої світової війни. – і останній рік життя його Басі…

Кошовий не забував про неї ніколи. Навіть зближення з Магдою Богданович, якому несподівано сприяла війна, не витіснило пам’яті про наречену. Нагло, зухвало вбиту маньяком на прізвисько Різник напередодні їхнього весілля. Магда розуміла Климів біль, і сама виявила бажання навідувати її могилу.