Андрій Кокотюха - Голова з площі Пігаль

«Чорна кішка».

Там зустріла Жульєна – і ось уже більше ста днів живе в його невеличкій майстерні на вулиці Сан-Венсан.

З ним.

Одрі зупинилася під ліхтарем, підсмикнула рукав. Наручний годинник із позолоченим браслетом, не найдорожчий, але від Картьє [6] … не найдорожчий, але від Картьє… – Картьє (Cartier): один з найвидатніших ювелірних домів Франції, заснований Луї-Франсуа Картьє. Спеціалізується на ювелірних прикрасах, виробник вишуканих коштовностей, годинників і парфумів. Після Першої світової війни розробив оригінальні годинники-браслети, зручні також для чоловіків. До того часу чоловічих моделей наручних годинників не практикували. , був чи не єдиним цінним дарунком її petit-ami [7] … цінним дарунком її petit-ami … – Буквально « маленького друга » (фр.), в ширшому розумінні – коханця, співмешканця. . Тепер, як познайомилася ближче зі справжньою богемою, вона вже ставилася до її представників інакше.

Вся романтика здиміла, і дівчина дійшла сумного висновку: чоловік, що обдурив її, назвавши себе художником, насправді явив усю сутність справжніх мешканців Монмартру. Звісно, були інші – Одрі встигла познайомитися з деякими. Проте Жульєн та його товариство більше пили, гуляли та розводилися про власну невизнану світом геніальність, аніж працювали.

Кожен намагався затримати плату за житло, а зустрівшись – хвалилися, кому довше вдається дурити квартирних хазяїв. Але чого в них не забрати, так природного артистизму й чарівності. Саме це дозволяло раз по раз морочити голови кредиторам, коли наставав час повертати борги. Всі вони, напиваючись, оголошували себе геніями, чиї роботи високо оцінять лише після їхньої смерті. А декому навіть вдавалося всучувати свої акварелі чи графіку в довколишніх кафе й барах як оплату випитого вина – мовляв, колись за одну таку картину можна буде купити ще один бар.

Той бісів несправжній Ніколя так само розводився про свою геніальність. Ніде правди діти, провінційна дурепа розтанула від його гарячих слів й палких обіймів. Дозволила митцеві все, купилася на обіцянки одружитися в Парижі – одразу відкриються двері всіх модних салонів, вона отримає перепустку в вищий світ.

Уже потім Жульєн та його друзі, підливаючи розгубленій дівчині вина, пояснили, навіть із гумором, хоч їй не було смішно: «художників», які спокушують наївних цнотливих дівчаток, Париж уже навчився вираховувати й викривати. Тож тепер вони полюють у провінціях, і Одрі ще пощастило. Зазвичай подібні трюки провертають, аби, крім тілесних радощів, отримати ще й гроші. Закохані провінціалки часом навіть обкрадали батьків заради талановитих, але не визнаних жорстоким світом митців. Одрі ж не могла нічого дати шахраєві, окрім хіба що себе – але він і з того напевне втішився.

Годинник показував половину дванадцятої ночі.

– Мадемуазель зачекалася на мене?

Одрі здригнулася, рвучко озирнулася на голос. Поруч стояв, п’яно хитався й масно посміхався вусань у розстебнутому пальті, під яким виднівся сірий піджак у смужку – навіть ліхтарне світло не приховувало, що старий та брудний. Він спробував відразу перейти від слів до діла, потягнув руку, та дівчина так сильно, як могла, ляснула по ній. Навряд вусань чекав на відкоша – сахнувся, круглий капелюх упав з голови на мокру брудну бруківку.

– Merde [8] Лайно (фр.) , – просичала Одрі.

Злилася вона не на п’яного чолов’ягу – жінка, яка пізно ввечері, а то й вночі приходить на Пігаль сама, без супроводу, завжди ризикує нарватися. Лаяла навіть не Жульєна, бо сама дозволяє йому та його марнославному товариству палити життя за її рахунок – а власний рахунок у неї вже з’явився. Одрі гнівалася на пана, який обіцяв, що вона не чекатиме довго, він підбере дівчину точно в призначений час.

Годинник показував: Одрі чекає вже сорок п’ять хвилин. І не йде геть лише тому, що дотепер месьє тримав слово, ніколи не запізнювався, жодного разу не надурив і завжди розраховувався чесно. Так, сварячись із Жульєном, вона повсякчас змушена була відступити під його вбивчим аргументом: аби не petit-ami , не його таланти, цей добродій ніколи б не виринув у її – їхньому – житті. Це Жульєнові вдалося привернути увагу месьє своїм талантом, нарешті праця оцінена.

Дарма Одрі називає його, свого petit-ami, сутенером.

Хай там як, довше лишатися на Пігаль їй уже небезпечно. Не вистачало ще натрапити на рейд, улюблену розвагу ажанів із відділу моралі. Якщо затримають на тротуарі, ще й у самому серці кварталу з борделями, важко довести, що не повія. І ризикуєш нарешті відчути на власній шкурі, чого поліціянти вимагають від упольованих в тутешніх краях жінок.