П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– О, пане Долл,. ви російську мову знаєте добре, – здивувався Андрейко.

– Я все знаю…

«Поганий з тебе педагог, – подумав підшефний, – тільки-но давав пораду не бути надто самовпевненим, і тут же розпатякався: „Я все знаю…"».

Наступного дня, десь по обіді, завітав Кнох. Забрав у Андрейка список адрес. Проекзаменував. Потім на карті показав ділянку, де мав відбутися перехід кордону, і прилеглий район на радянськім боці.

– А тепер, – сказав, – пройдемо цей шлях практично, на місцевості.

– Хіба мені можна засвітло виходити звідси? – здивувався Андрейко.

– Я надіну на вас шапку-невидимку, – іронічно кинув Кнох.

Вони вийшли в коридор і зручними сходами піднялися на горище. В центрі його стояв апарат, схожий на перископ підводного човна.

– Зорієнтуйтеся по карті й на місцевості. Розкажіть, що бачите по цей і по той бік.

– Дуже добре видно якусь річку, очевидно Західний Буг, – доповідав Андрейко Кнохові. – На схід і захід від річки – луки. Де-не-де кущами поросли. Щось чорніє вузькою смугою. Думаю, це зорана контрольна смуга на радянськім боці. Ще далі на схід – великий населений пункт. Видно, Устилуг…

– Уважніше роздивляйтеся місцевість на північ від пункту, в якому оце перебуваємо. Невже вона вам нічого не підказує? Ви ж колишній офіцер. Уявіть собі, що вас послали в розвідку на той берег. Головне завдання – пробратися безшумно і так, щоб противник навіть з собаками не міг знайти ваших слідів. Я не кваплю вас. Думайте, знайдіть рішення, і я по ньому перевірю правильність свого, – чи то просив, чи то наказував Кнох.

Андрейко крутив ручку приладу, повільно обертаючи його на всі триста шістдесят градусів, пильно розглядаючи краєвид. І рішення прийшло. Він ще роздумував над його деталями, але вже був переконаний, що в цілому воно правильне. Відірвавшись нарешті від оптики, Андрейко взяв карту і, перетворивши олівець на указку, виклав своє рішення.

– Коли остаточно стемніє, хтось із ваших підлеглих проводжає мене до потоку, що впадає в Західний Буг на північній околиці населеного пункту, в якому ми перебуваємо. Руслом потоку піду до того місця, де він зливається з річкою. Далі прямую вниз по течії, скільки можна буде, щоб контрольну смугу перейти якнайдалі від справжнього місця переходу через кордон.

– Радий, що Філіппов не помилився, рекомендуючи вас. Відчувається і військовий, і життєвий досвід. Та все ж до кінця ви не зорієнтувались. Просто не знаєте деяких деталей. На карті їх не видно. А на місцевості можна розглянути лише зблизька. Так от, боронь боже лишити сліди на контрольній смузі. Радянські прикордонники – чудові слідопити. І коли вже помітять підозрілий слід – знайдуть вас і під землею. Тепер, – продовжував капітан Кнох наставляти Андрейка, – слухайте уважніше, ніж будь-коли. Від цього залежить, може, саме життя ваше. Коли ви пройдете Західним Бугом на південь паралельно контрольній смузі вісімсот тридцять-вісімсот сорок кроків, треба будь-що розшукати неглибокий рівчачок, який ніби розрізає контрольну смугу. Радянські прикордонники його систематично засипають. Але по дощі він утворюється знову. Після останньої зливи, як повідомив мене один наш агент, який прийшов учора з радянського боку, рівчачок ще не встигли засипати. Навпаки, щоб припинити руйнування грунту, на дно рівчака накидали каміння. Землю підвозитимуть завтра. Отже, сьогодні вночі переходити найбільш безпечно. Є запитання?

– Західний Буг тут глибокий?

– Можна переходити вбрід. Але глибина час від часу змінюється. На всяк випадок дамо вам жердину, щоб могли прощупувати дно.

Все сприяло задумові. Темрява і без того була густою, хоч край. Ще й дощ пішов. Кнох провів Андрейка до потоку. Прикордонники розсунули дві рогатини, повиті колючим дротом. Утворився прохід. Порушник кордону ввійшов у потік. Ніч поглинула його.

Всі німецькі прикордонні патрулі в радіусі тридцяти кілометрів дістали завдання особливо пильно стежити цієї ночі за східним берегом Бугу. Коли почують шум, постріли, негайно мають доповідати на застави.

Найуважніші спостереження нічого підозрілого не виявили. Та й не могли виявити. Бо Андрейка взяли в тому самому рятівному рівчаку, на який капітан Кнох покладав такі великі надії.

Через тиждень на цій же ділянці кордону радянські чекісти затримали Голіцина. Він під час допиту показав, що слідом за ним має незабаром пройти Федоров. Німці глибоко переконані, що Андрейко перейшов успішно і далі перекидатимуть агентуру на цій ділянці. Голіцин не брехав: пощастило затримати ще кількох порушників. Але Федорова серед них не було. Зумів він обманути пильність радянських прикордонників чи так і лишився з якихось причин на західному березі Бугу? Наших контррозвідників ця таємниця дуже цікавила.