П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Інший тип, схожий на того, що впускав їх до двору, зустрів прибулих на ґанку і провів у вітальню на першому поверсі. Тут їх уже чекав чолов'яга років сорока. За виправкою був схожий на військового. Та вся його поведінка, манера говорити довгими і якимись «округлими» реченнями, усмішка, яка йшла не від настрою чи теми розмови, а трималася весь час на обличчі, ніби приклеєна, – свідчили, що ця людина не є стройовим офіцером. «Скоріше нагадує треттєрядного дипломата чи абверівця, якому доводилося займатися салонною розвідкою», – подумав Клинченко.

Тим часом господар люб'язно запросив усіх сісти:

– Майне герен, я дозволив собі потурбувати вас для того, шоб усі ми разом вислухали міркування мого друга зондерфюрера Долла в одній дуже важливій і, підкреслюю, надзвичайно таємній справі тд обмінялися думками. Немає заперечень? Тоді, гер Долл, ми слухаємо вас з такою ж увагою, як перші правовірні пророка Магомета.

Долл розклав на столі карти Калмикії та району Астрахані, помережені різними позначками. Тикаючи в них олівцем, перелічив таємні склади зброї, місця, придатні для схованки людей і коней, майданчики для посадки літаків.

– Корпус мій, – провадив далі, – перекидається п'ятьма ешелонами. В першому – група розвідки, комендантська команда і радіостанції. Очолює цих людей капітан фон Шеллер, який одразу організує кругову оборону в районі висадки десанту. В останньому ешелоні – я з своїм штабом. На цей час оберлейтенант Козаченко вже зв'язується з агентурою, розвідує з її допомогою найближчі райони, і ми з ходу починаємо свій рейд. У захопленій місцевості оголошуємо мобілізацію всього населення, здатного носити зброю. (Накази про мобілі зацію мають бути надруковані ще тут). Усі дороги й канали зв'язку – перекриваємо. У населення треба створити таке враження, що не десант висадився, а повернулися основні сили вермахту…

Микола подивився на головуючого, Марвіца та фон Шеллера. Їм, звичайно, відомо: проект Долла затверджений у верхах і заперечувати його доцільність вони не насміляться. Та все ж цікаво перевірити на них власні враження від маячні доповідача.

Перші двоє уважно слухали, чи принаймні вдавали, ніби пильнують кожне слово. Зате капітана наче хтось ошелешив. Рот у нього був широко розкритий від здивування, руки розведені в безмовному запитанні.

– У кого є зауваження, пропозиції? – спитав господар, коли зондерфюрер закінчив викладати план десанту. – Здається ви, капітане, хотіли щось сказати!

– Я… Я… Я з усім згоден. Але для мене є великою несподіванкою сама моя участь у цій операції. Ніхто мені досі нічого не говорив. Район дії зовсім не знайомий. Моя спеціальність – Скандінавія… Треба подумати, вивчити…

– Отже, дозвольте передати адміралові, що ви подумаєте: летіти чи, не летіти…

– Ви неправильно зрозуміли мене, шеф, я просто здивований, що досі ніхто не повідомив мене про мою участь в десанті.

– Хіба німецький офіцер не повинен бути готовий кожної миті виконати наказ фюрера? А за вами борг, фон Шеллер… Будемо вважати, що з цієї хвилини вам уже все ясно. В кого ж все-таки є зауваження по суті?

– Можливо, я прослухав, – кинув Клинченко, – але не уявляю собі, хто прикриє цілу армаду беззахисних транспортників, які перекидатимуть десант: винищувачам і в один кінець пального не вистачить…

– Оце справді по суті. Відчувається моє вишколений, – не стримався від похвальби Долл. – Так, я не говорив про прикриття, бо його не буде. Встановимо на транспортах ще по одній турелі. Великокаліберні кулемети у нас будуть. Крім того, курс прокладемо в обхід районів бойових зустрічей нашої та більшовицької авіації…

– Дякую, все ясно, – відповів Микола.

Така інформація для Центру справді варта була подяки.

Резюмуючи обговорення, головуючий сказав, що план в основному схвалюється. Треба тільки форсувати підготовку, з урахуванням зауважень майора Марвіца по підсумках інспекції, і бути готовими до вильоту наприкінці лютого.

– За місяць ми недоліків, указаних інспектором, виправити не встигнемо, – наважився знову встряти в розмову фон Шеллер.

Шеф, не зганяючи з обличчя своєї показної усмішки, вищірився:

– Я запросив вас сюди, капітане, не для того, щоб мати постійного опонента. Обстановка вимагає повної готовності десанту на кінець лютого. Це бойовий наказ. І якщо ви його не виконаєте, – ніхто не позаздрить вам, капітане! Бажаю успіху!

Всі, крім Марвіца, вийшли. В машині зондерфюрер докоряв начальникові школи: