Володимир Білінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 2

Звернімо особливу увагу на західні кордони мерянської землі — Калузьку, Московську, Тверську та Ярославську губернії, оскільки граф О. С. Уваров підтримував імперську шовіністичну вигадку про проживання, як мовиться, "впритул до мері !" — "в’ятичів, кривичів і словенів новгородських". Ми ще побачимо, що ця так звана теорія була елементарною облудою. Однак, як розуміють читачі, учений не міг у ті часи повністю вийти за рамки існуючої проімперської "ідеї". Головне в іншому: всі проведені розкопки в Московській, Тверській і Ярославській губерніях були ідентичні розкопкам курганів "Мерського стану": ті ж предмети побуту, ті ж прикраси, ті ж методи поховання, той же час поховань — IX—XVI століття. Ці свідчення стали незаперечними, і важать вони більше, ніж звичайні слова.

Звертає на себе увагу той факт, що навіть розкопані кургани в Устюжському повіті Новгородської губернії засвідчили своє мерянське походження. Тут не могло бути по-іншому. Якщо ми подивимося на географічну карту, то побачимо, що розкопки місцевостей 14, 15, 16 проведені у верхів’ях ріки Молога. А зовсім поруч — Валдайська височина. І зрозуміло, що Валдайський вододіл став межею мерянської землі Точнісінько таку ж картину ми спостерігаємо в Московській губернії, де нам також пропонують повірити, що меря ніяк не могла по своїх ріках — Москва, Волга, Ока, Протва, Пахра, Нара та Руза дістатися до східної і північно-східної частини смоленської землі. Але кожен розуміє, що зупинитися на півдорозі (на половині ріки) меряни не могли. Вони дійшли до верхів’їв цих рік. А ось перевалити через плоскогір’я та поплисти по інших ріках на захід вони не змогли, не мали можливості з багатьох причин. Але це тема іншої розмови. І, як побачимо надалі, найближчі розкопані могили кривичів були знайдені лише на заході Смоленської губернії.

Така правда про західну межу мерянської землі Саме Валдайська височина, яка переходить на півдні в Бельську, В’яземську та Смоленську височини, і стала західним рубежем мерянської землі Про що свідчать і назви рік: Угра, Воря, Вазуза та інші в Калузькій і Смоленській областях.

Древня земля мері містила не лише характерні, тільки їй приналежні, поховання та могильники. Вона багато в чому характеризується і самим словом меря. Адже це слово збереглося до XIX століття, часу проведення розкопок графом О. С. Уваровим, у сотнях назв: сіл, селищ, рік, озер і урочищ. Так, Ростовське озеро в давнину звалося Неро; з озера Клещино витікає ріка Велика Нерль. Неподалік тече ріка Мала Нерль. Сподіваюся, зрозуміло, що Мерль і Нерль — слова тотожні. Одна із приток ріки Ока зветься — Перська. У ріпу Волга біля села Нікольське впадає ріка Меря. На річці Волхонка, в Московській губернії, лежить село Меря. Можна навести багато інших подібних назв. Лише на карті "Мерянської землі" археолог О. С. Уваров подав назви 37 населених пунктів, які походять від слова "меря!' " , як ось: Мерлево, Мереново, Мергілово, Мерзлево, Чамерово, Мерялово, Меревкино, Мерлиновка. А паралельно — назви п’яти населених пунктів, які походять від назви іншого мерянського озера — Клещино.

У 1859 році археолог М. М. Журавльов, проаналізувавши тисячі назв сіл, селищ, рік і урочищ Ярославської губернії, встановив, що корінними мешканцями губернії, котрі дали ці імена довколишньому світові, були фінські племена, і в цих назвах читається відбиток, "не споріднений зі слов’яно-руською мовою".

Граф О. С. Уваров навіть бідкався, що, "на жаль, ми не маємо подібного повного матеріалу для інших суміжних губерній, як, наприклад, для Московської, Костромської, Вологодської, Новгородської, Тверської тощо" [4, с. 8].

І тут же уточнив: "корінні мешканці цих місцевостей були одного племені або належали до племен споріднених".

Ясна річ, граф О. С. Уваров добре знав: в імперії суворо заборонені подібні дослідження, що стосуються Московської губернії. І навіть сам археолог потрапив під "ковпак заборон", бо вимушено вказав на своїй карті, на захід від Москви, вигаданих "словенів" і "кривичів”. Саме в такий спосіб на той час "родичалась" мерянська земля зі словенською.

Отож археолог О. С. Уваров пише:

"Крім цих назв, що зберігають досі ім’я Мері майже в первісній його цілості, ми маємо ще інші назви селищ, більш-менш суміжних, у яких ім’я Мері чується в першому або останньому складі. Такі селища безсумнівно вказують — до яких меж поширювалася Мерянська земля, і часто ті ж назви повторюються як на окраїнах, так і на середині цієї землі, неподалік від Переяславського або Ростовського озер [4, с. 8—9].