Юрій Мушкетик - Яса

Юрій Мушкетик виступає в романі як тонкий знавець джерел і спеціальної літератури. Окремі вкраплення та згадки у документах і літописах під пером автора розростаються у захоплюючі картини художнього твору. Наведемо лише один приклад. Мимохіть, лише кількома штрихами, у романі згадано про С. Палія та І. Мазепу. Але як проникливо підмічено основні риси цих осіб, змальовано контрастність їх образів. Героїчна постать улюбленця народу Семена Палія з одного боку і зрадництво й підступність вже на початку своєї політичної кар'єри Івана Мазепи — з іншого. Хіба потрібне тут багатослів'я?

Як же далі розвивався історичний процес на Україні? Яка була доля історичних осіб, зображених у романі? Вже у 1677–1678 рр. російські ратні люди й козацькі полки дали відсіч турецько-татарським загарбникам, які зробили спробу поневолити всю Правобережну Україну (так звані Чигиринські походи). До речі, помітний вклад у відсіч ворожої навали внесли тоді запорозькі загони, очолювані І. Сірком. Майже до останніх днів свого життя легендарний кошовий отаман був на передньому краї боротьби з ординцями. 1 серпня 1680 р. його не стало. Згідно повідомлення літопису С. Величка, «того ж лета Иван Серко славній отаман кошовій, в Грушовце пасеце своей, чрез неколикое время поболевши, преставися от жизни сея, августа 1, и припроваженній водою до Сечи Запорожской, и погребен чесно всем войском Низовим Запорожским в полю за Сечою, против Московского окопу, где иншое товариство Запорожское погребалося. Погребен теж знаменито, августа 2, з многою арматною и мушкетною стрельбою и со великою всего войска Низового жалостію, яко по том вожду своем справном и щасливом, которій от младости, аж до старости своея воєнними бавячися промислами, не тилко значне Крим воевал и некоторіи в нем попалил гради, также и в полях диких на розних месцах многіє Татарскіе громлювал чамбули, и плененній ясир христіянскій отгромлювал; але и в Чорное море лотками вплинувши, на розних месцах не маліє бесурманам чинил шкоди и раззоренія, а по морю Чорному корабле и катарги, з Константинополя в Крим, Азов и на инніе месца пливучіе, громлювал и з великими здобычамн щасливе з войском Запорожским до Коша своего повергался, которого все войско зело любило и за отца своего почитало» [59] Летопись Самоила Величка. — К., 1851, т. 2, с. 497. .

У наступний час боротьба за визволення споконвічних слов'янських земель Приазов'я та Причорномор'я не припинялася. У 80-х рр. XVІІ ст. російське військо, до складу якого входили лівобережні козацькі полки, двічі здійснило походи на Крим. Проте, погано підготовлені, вони виявилися невдалими. Під час одного з них (1687 р.) втратив гетьманську булаву І. Самойлович. Його було звинувачено у таємних зв'язках з кримцями, заарештовано й заслано до Сибіру. На так званій Коломацькій раді 25 липня 1687 р. старшина обрала гетьманом генерального осавула І. Мазепу, якого підтримав всесильний В. Голіцин. Боротьба проти турецько-татарської агресії точилася ще протягом багатьох десятиліть. Лише внаслідок переможних російсько-турецьких війн 1768–1774 рр. і 1787–1791 рр. було остаточно вирішене питання про визволення Північного Причорномор'я й утвердження Російської держави на Азовському й Чорному морях.

В кінці XVІІІ ст. сталася ще одна подія, яка мала велике значення в історичній долі українського народу. В результаті другого (1793 р.) й третього (1795 р.) поділів Польщі до складу Росії увійшли правобережні землі. Справа Семена Палія і його сподвижників, учасників гайдамацького руху й славнозвісної Коліївщини 1768 р. не була марною. Своєю боротьбою вони наблизили час визволення й возз'єднання всіх українських земель в складі Російської держави.

Роман Ю. Мушкетика «Яса» — художній твір, а не спеціальне історичне дослідження. На його сторінках діє чимало персонажів, народжених творчою уявою автора. Виписані вони із знанням історичних обставин, у яких природно розкриваються характери, психологія героїв тієї епохи. Очевидно, не слід дорікати письменнику у подеколи хронологічних зміщеннях окремих подій, певних термінологічних неточностях тощо, адже він створив загалом довершену, правдиву картину суспільно-політичного життя українських земель другої половини XVІІ ст. Справжнім героєм його твору є народні маси, представники яких — Мокій Сироватка та Лаврій Перехрест — уособлюють основну продуктивну силу тогочасного суспільства. Вони зі зброєю в руках захищали свою землю від ординських і польсько-шляхстських феодалів, виступали проти власних визискувачів. Мокій Сироватка й Лаврін Перехрест, не вагаючись, жертвують своїм життям задля спокою і щастя рідного краю. «… Батьківщина… лише одна. Тільки потурнак може міняти її на чужинську» — ось лейтмотив їх життя і боротьби. А хіба лише їх? Так думали і з цими словами вмирали мужні захисники Ладижина й Умані, учасники походів на Кримське ханство й турецькі фортеці. Героїкою боротьби українського народу з іноземними загарбниками та ідеями патріотизму проникнуті всі сторінки нового роману Ю. Мушкетика «Яса». І в цьому його непересічне значення.