Юрій Мушкетик - Яса

Суспільно-політична ситуація та атмосфера невдоволення соціальною політикою панівного класу на Україні, безперечно, враховувалася С. Разіним. Ще в грудні 1669 р. під час перебування у Черкаську на козацькому крузі обоговорювалося питання про те, що «він хочет атаманов и казаков лутчих людей побить, а сам собрався иттить в Запороги рекою Донцом» [52] Крестьянская война под предводительством Степана Разина. Сборник документов. — М., 1954, т. 1, с. 132. . У наступний час керівник повстання налагодив тісні контакти з рядом політичних діячів України, зокрема з кошовим отаманом І. Сірком [53] Стецюк К. Вплив повстання Степана Разіна на Україну. (З історії спільної боротьби російського і українського народів проти феодально-кріпосницького гніту). — К., 1947, с. 75, 86–91. . Між ними встановилися інтенсивне листування й передача відомостей через таємних агентів. Готуючи похід війська «к Москве против бояр», С. Разін, за словами очевидців, «под Царицыным готовил суды и ждал к себе из черкаских городов на помочь многих черкас с полковником с Серком» [54] Крестьянская война под предводительством Степана Разина, т. 2, ч. 1, с. 237. . Зацікавлений у тісній координації дій, керівник повстання у ряді випадків у своїх листах та грамотах звертався безпосередньо до широких кіл запорозького козацтва. Донський станичний отаман Р. Калужнін в «распростых речах» у приказі Казанського дворця в січні 1671 р. говорив, що С. Разін намагався «в Запороги… послать прельщать, чтобы потому ж шли на государевы городы, а писал к ним о том, что будто ево, Стеньку с товарищи, и их, запорожских казаков, хотят бояря сводить з Дону и из Запорог» [55] Крестьянская война под предводительством Степана Разина, т. 2, ч. 2, с. 101. . Побічним підтвердженням тісних політичних відносин, які існували між Доном і Запорожжям, є і той факт, що частина «прельщений» С. Разіна і його отаманів написана від імені «Великого войска Донского и Запорожского» [56] Крестьянская война под предводительством Степана Разина, т. 2, ч. 1, с. 201. .

Заклики керівника селянської війни в Росії «побить бояр», «мирских кровопивцев», «начальных людей» і визволити «черных людей» від феодалів знаходили широкий відгук серед трудящих мас України. В один із важливих районів повстання перетворилась Слобожанщина. Неспокійно було на Лівобережжі, де також діяли дрібні загони повстанців. Загалом селянська війна 1670–1671 рр. під керівництвом С. Разіна відіграла важливу роль у справі консолідації сил селянсько-козацьких мас Росії та України у їх боротьбі з панівним класом.

У своєму творі Ю. Мушкетик торкнувся питання про місце і роль самозванства в історії народних рухів. Поява в 1673 р. на Січі самозванця Симеона не була якоюсь незвичайною подією і мала прецеденти у віддаленому історичному минулому (згадаймо, наприклад, Лжедмитрія І і Лжедмитрія ІІ) Росії [57] Див. Троицкий С. М. Самозванцы в России XVІІ—XVІІІ веков. — Вопр. истории, 1969, № 3, с. 134–139. . Проте цей мотив роману цікавий як своїм драматичним аспектом, так і спробою автора охарактеризувати світогляд пригноблених категорій населення у період пізнього феодалізму.

Монархічні ілюзії селянсько-козацьких мас були прямим результатом економічних умов існування дрібного патріархального господарства. Задушений безпросвітною нуждою, податками, жорстокою експлуатацією, селянин не розумів класової природи самодержавства. Він наївно вірив в існування «доброго царя» — захисника від соціальної експлуатації, поміщиків і лихоімства судів. На думку народних мас, цей «добрий цар» був відділений від них придворною клікою, чиновниками, місцевою владою, каральними командами. Більше того, народ прагнув опертися на авторитет царя і використати його як організуючу засаду у боротьбі за поліпшення умов свого життя. Отже, самозванство було лише специфічною оболонкою, під якою приховувався соціальний зміст того чи іншого народного руху.

Однак цим не вичерпується характеристика феномена самозванства. Досить часто самозванцями були звичайні авантюристи, що користувалися підтримкою певних політичних сил як в середині країни, так і за її межами. Тоді навколо самозванців організовувались різні таємні гуртки та плелися нитки змов.

«Царевич Симеон» не належить до значних та колоритних фігур в списку самозванців XVІІ ст. Проте його прибуття відіграло помітну роль в активізації суспільно-політичного життя на Січі. Тут відбулося декілька бурхливих козацьких рад, на яких виступили царські посли і самозванець [58] Эварницкий Д. И. Иван Дмитриевич Сирко — славный кошевой атаман войска Запорожских низовых казаков. — СПб., 1894, с. 44, 49. . Підтримка Січчю «царевича Симеона» зумовила навіть наростання деякої напруженості у відносинах між урядовими колами Москви і кошовою старшиною. В цій історії слід диференціювати причини прихильного ставлення до самозванця козацьких мас з одного боку та І. Сірка — з іншого. Січова сірома наївно бачила в особі Симеона справжнього виразника їхніх соціальних інтересів, здатного сказати вагоме слово на захист скривджених та експлуатованих, а І. Сірко прагнув використати його у політичних планах як один із засобів тиску на царський уряд.