Юрій Мушкетик - Яса

У 60-х рр. XVІІ ст. в політичному статусі Запорозької Січі сталися певні зміни. Згідно з умовами Андрусівського договору про перемир'я між Росією і Польщею (1667 р.), Січ знаходилася у подвійному підпорядкувані обох держав. Проте насправді запорожці визнавали лише підданство Російської держави. Характерно, наприклад, що вже на початку 70-х рр. XVІІ ст. навіть у своєму листуванні кошові отамани підписувалися так: «Отаман Війська його царської пресвітлої величності Запорозького кошовий» [36] Акты ЮЗР, т. 12, с. 102, 113, 527, 682. . Як правило, всі значні зовнішньополітичні акції Січ узгоджувала з російським урядом.

Чимало сторінок у романі присвячено опису побуту і звичаїв запорожців, військових рад, форм судочинства. Ю Мушкетик справедливо наголошує на нових явищах та змінах, які сталися у внутрішній структурі життя та діяльності Січі. Поступово обмежувався демократичний принцип участі у загальних радах широких кіл козацтва. Заможна козацька верхівка і січова старшина, використовуючи економічні важелі, шляхом підкупу і навіть насильства добивалися ухвали рішень, які задовольняли їх вузькоегоістичні інтереси. Намітилася тенденція до обмеження функціональних можливостей самих рад. Відомо, наприклад, що кошові отамани, починаючи з 70-х рр., дедалі частіше збирали закриті наради старшини і заможного козацтва, під час яких вирішувались всі найважливіші питання життя Війська Запорозького (характерно, що до скликання таких нарад неодноразово вдавався навіть І. Сірко) [37] Апанович О. М. Запорозька Січ у боротьбі проти турецьке татарської агресії 50-70-ті роки XVІІ ст. — К., 1961, с. 34, 35. .

Варто підкреслити, що, незважаючи на специфіку свого військового адміністративного устрою, Запорозька Січ залишалася складовою і невід'ємною частиною всіх українських земель, її внутрішнє життя підпорядковувалось спільним закономірностям розвитку Лівобережної і Слобідської України У середині XVІІ ст. під впливом товарно-грошових відносин на Запорожжі спостерігався невпинний розвиток землеробства і тваринництва. Зимівники заможних козаків поступово перетворювались у багатогалузеві господарства, які приносили значні прибутки їх власникам. Багатий документальний матеріал свідчить про значне поширення на Запорожжі різних промислів — рибальства, бджільництва, мисливства. Відомо також, що в самій Січі постійно діяли ремісничі майстерні (зокрема по виготовленню та ремонту зброї). Запорожці забезпечували себе морськими чайками, різної величини та призначення рибальськими суднами.

Як зазначалося, господарський розвиток Запорожжя відбувався не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку з іншими українськими землями. Січ підтримувала інтенсивні економічні відносини з Лівобережжям, Правобережною та Слобідською Україною. За межі краю вивозились мед, шкіри, хутро, риба, віск, рогата худоба та коні. Предметами ввозу, як правило, були хліб, сіль, фураж для коней, а також зброя, боєприпаси, сукно. Певна господарська залежність Січі від інших українських земель, насамперед Лівобережжя, часто використовувалася гетьманами для політичного тиску на Запорожжя. Ю Мушкетик наводить справжні історичні факти, які свідчать про спроби гетьмана І. Самойловича економічно ізолювати Січ, добитися окремих уступок та потрібних йому рішень з боку запорозького коша.

У романі добре вималюваний процес соціальної диференціації в середовищі запорозького козацтва. У зазначений час різко зросла поляризація економічних інтересів різних категорій запорожців. Спостерігався інтенсивний кількісний ріст груп козаків, що в документах фігурують як «лучші», «старші», «знатні». В їх руках поступово нагромаджувалися значні матеріальні багатства у вигляді зимівників, великих табунів худоби, ремісничих майстерень, риболовецьких промислів тощо. «Лучшему товариству» протистояла багатотисячна маса запорозької голоти, позбавлена будь-яких засобів до існування. Між цими обома полярними групами запорожців постійно точилася гостра боротьба, яка досить часто виливалася у відкриті збройні конфлікти.

І все ж феодальний гніт на Запорожжі був порівняно слабшим, ніж на інших українських землях. Це спричиняло масовий потік сюди втікачів з Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя і навіть Східної Галичини та Закарпаття. Склад запорозького козацтва постійно поповнювався також вихідцями з Росії, Білорусії, Молдавії, Польщі. Поповнення запорожців найбільш радикально настроєними соціальними елементами, висока військова виучка, створення своєї військово-політичної організації — все це висувало їх в авангард численних антифеодальних рухів селянських мас українських земель. Як правило, вони очолювали повстанські загони, з їх середовища досить часто виходили народні ідеологи тощо. Слід мати на увазі і те, що уклад життя козаків (відсутність панщини, особиста свобода, участь у загальних військових радах та ін.) завжди імпонував багатомільйонній масі залежного селянства, ставав його своєрідним ідеалом та стимулом до боротьби проти визискувачів.