Юліан Радзикевич - Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1

Здесь есть возможность читать онлайн «Юліан Радзикевич - Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Вінніпег, Год выпуска: 1961, Издательство: Наклад і друк “Новий Шлях”, Жанр: Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Данило Нечай, брацлавський полковник, сподвижник Богдана Хмельницького у національно-визвольній війни від польського ярма.  У повісті Юліана Радзикевича показано життєвий шлях борця за волю України і її народу. Пригодницька історична повість знаходиться в одному ряду з іншими шедеврами українського пригодницького історичного роману, такими як "Крутіж" Б. Лепкого, "Іван Богун" Ю. Сороки, "Пригоди молодого лицаря" С. Черкасенко.  

Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1 — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Минали знову на хуторі тихі й одноманітні дні. Погода псувалася і болото на дорогах покривалося зверху тонкою льодовою шкаралупою.

Одного ранку пані Олешичева прийшла до Христі, як та ще лежала, і сіла на краю ліжка.

— Христе, вставай, поїдемо.

— Куди?

— В Київ.

— Чого?

— Ти знаєш, Христе, що владика Сильвестр моя рідня. Зачула я вчора, що він був у таборі пана Хмельницького під Пилявцями й недавно повернувся назад у Київ. Хотіла б я до нього дістатися.

— Чому, мамо?

— Він — владика. Розумна людина. Знає більше, ніж ми. Він нам багато міг би сказати. Він напевно й твого Данила там зустрічав у гетьмана. Збирайся, поїдемо!

Митрополича палата була бідна й опущена так само, як і цілий Софійський Собор. Пишна колись і пребагата катедра київських владик, гордість і твердиня християнства на сході Европи, стояла тепер напів розвалена, занедбана. Мури зарисувалися, каміння спадало зо склепінь, бо київський митрополит не мав ані гроша, ні дозволу почати будову та направу собору.

Митрополича служба відпровадила пані Олешичеву і Христю до невеликої кімнати.

Кімната була низька, темна й холодна. Вогонь горів у печі. На темних стінах висіли рядами ще темніші образи святих, Бог зна, коли й ким мальовані, видно ще за давніх, добрих часів. Долівка була виложена великими тесаними кам'яними плитами, що подекуди були прикриті старими витертими килимами.

За широким столом сидів митрополит Сильвестер Косів. На вид жінок, що ввійшли в його кімнату, підвівся із стільця та підійшов до них. Був у довгій чорній рясі. На грудях у нього, на товстому золотому ланцюзі висів тяжкий, великий, дуже блискучий золотий хрест.

Підняв хреста і став благословити ним жінок, що приклякли побожно біля його ніг. Потім дав до поцілунку руку, на якій блищав великий перстень із дорогоцінним каменем.

Обидві жінки поцілували перстень і піднялись на ноги.

— Давні, давні часи, коли ми бачились востаннє, Євгеніє — почав митрополит. — А це твоя доня?

— Так, високопреосвященний владико, то наша єдина тепер дитина. Христя.

— Ви ж мали ще й сина. Що з ним?

— Адам. Згинув — відповіла пані Олечишева, підносячи хустину до очей.

— Згинув? Він був із паном краківським, Потоцьким, правда?

— Так, владико.

— Так то. Бог дав, Бог узяв. Нехай буде благословенне ім’я Його! Все за Його рукою. Добре, що чей же природний маєстат Божого помазанця на землі охороняючи, згинув.

— Владико...

Але митрополит не дав їй прийти до слова.

— Такі тепер часи настали, що люди Божого й людського маєстату шанувати не хочуть; що свою безбожну руку підносять на пана свого, якому вірність присягали. І то не тільки люди низької кондиції, не тільки люди посполиті, не тільки низові козаки, хлопи, міщани, але також люди шляхетського стану, сини коронні, потоптавши старожитні свої привілеї і свої вольності. Забувши на свої роди, разом із гультяйством на короля і пана свого руку підносять.

Очі пані Олешичевої зустрілися на мить із великими, повними здивування й жаху, збентеженими очима Христі.

Вона знову хотіла говорити і знову Косів перервав їй.

— Я тепер саме вернувся з козацького табору. По дорозі бачили ми Божі доми розбиті, зруйновані. Бачили ми гроби й могилки, понищені, розкопані, шляхетські двори, якими держалася наша Річпосполита, покинуті, опустілі, знівечені. Ніде ні пана, ні слуги, ні порядку. До чого це все доведе? Хто сміє відмовити послуху королеві, його милості, що є вибранцем і помазанцем Бога самого? Страшні часи настали тепер. Коронні сини від пана відступають! Багато є їх там, у козацькім таборі. Нехай Бог благословить твоєму домові, Євгеніє, що не забув на свій стан і на свої обов’язки, що не пристав до гультяйства та не збезчестив бунтом свого імени, що Бога не забув!.. Зайдіть знову колись до мене, а тепер нехай милосердний Бог має вас у своїй опіці, про що в моїх молитвах просити буду.

Знову дав їм до поцілунку тяжкий золотий хрест, поклав руки на їх головах, зробив знак хреста над ними та вийшов із кімнати.

Митрополича служба вивела їх надвір. Хотіла показувати їм Софійський Собор, але обидві втратили всяку охоту до оглядання й до балачки та швидко покинули собор.

По дорозі, коли їхній віз виїхав уже з київських мурів, коли минули забудування передмістя, Христя перша не здержалася:

— Мамо!

— Що, доню?

— Невже те все правда, що владика казав?

— Христе, не питай. Не знаю... Ой, Боже, Боже, що це все значить?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1»

Обсуждение, отзывы о книге «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x