Жуль Верн - Діти капітана Гранта

– Де Мак-Наббс? – запитав Гленарван.

– Він саме в нього. Мюльреді хотів щось розповісти майорові. Не заважай їм.

І справді, ще годину тому матрос палав у гарячці, але зараз ситуація стабілізувалась. Щойно Мюльреді прийшов до тями, як одразу ж попросив покликати Гленарвана або майора. Мак-Наббс спершу заборонив кволому пораненому говорити, але той наполягав, майорові довелося здатися.

Їхня розмова тривала вже кілька хвилин, відколи повернувся Гленарван. Залишалось тільки чекати, поки майор звільниться. Незабаром з-за шкіряної заслони показався Мак-Наббс. Він зайшов до намету, де на нього вже чекали друзі. Зазвичай спокійне обличчя майора тепер було стурбоване. Коли ж його погляд упав на Гелену й Мері, на майоровому обличчі прочиталась глибока печаль.

Гленарван став розпитувати майора. Ось, що Мак-Наббс повідомив.

Полишивши табір, Мюльреді їхав стежкою, яку вказав йому Паганель. Він їхав так швидко, наскільки це було можливо в нічній пітьмі. За його розрахунками, він подолав приблизно дві милі, як раптом декілька постатей, найімовірніше, їх було п’ятеро, відрізали дорогу коневі. Кінь здибився. Мюльреді вихопив пістолет і відкрив вогонь. Двоє впали. У спалаху пострілів він упізнав Бена Джойса. Більше Мюльреді нічого не пам’ятає. Не встиг він розрядити до кінця револьвер, як відчув потужний удар у бік. Убивці подумали, що він помер, і почали обшук. Матрос почув, як один зі злочинців раптом вигукнув: «Наш лист!» – «Сюди давай! – наказав Бен Джойс. – Тепер «Дункан» наш!»

По цих словах у Гленарвана вихопився крик. Мак-Наббс провадив:

– «Ловіть коня, – наказав Бен Джойс, – за два дні я буду на борту «Дункана», а ще за шість – у затоці Туфолда. Там і зустрінемось. У цей час загін Гленарвана ще міситиме болото біля Снові. Перейдіть річку через Кемпльпірський міст, доберіться до узбережжя і чекайте там на мене. Я знайду спосіб провести вас на борт «Дункана». І щойно ми викинемо команду за борт, одразу ж станемо господарями Індійського океану!» – «Ура Бенові Джойсу!» – горланили каторжники. Привели коня Мюльреді, і Бен Джойс чвалом помчав у напрямку Люкноу. Ватага ж попрямувала до річки. Важко поранений Мюльреді знайшов у собі сили доповзти до того місця, де ми його знайшли напівживого. Ось таке мені розповів Мюльреді, – підсумував Мак-Наббс. – Тепер ви розумієте, чому хоробрий матрос так наполягав на розмові зі мною, – додав він.

Майорова розповідь вжахнула Гленарвана.

– Пірати! Пірати! – вигукнув він. – Вони знищать мою команду! Вони захоплять мій «Дункан»!

– Саме так, – відповів Мак-Наббс. – Бен Джойс нападе на екіпаж і…

– Тоді нам необхідно дістатися узбережжя раніше за цих негідників! – вигукнув Паганель.

– Але як переправитись через Снові? – запитав Вільсон.

– Так само, як переправились каторжники, – відповів Гленарван. – Вони перейдуть Кемпльпірський міст, і ми це зробимо!

– А як бути з Мюльреді? – запитала Гелена.

– Ми понесемо його! Нестимемо по черзі. Я не можу дозволити злочинцям вирізати мою беззахисну команду!

Перейти Снові через Кемпльпірський міст можна було, але й був великий ризик. Каторжники могли зробити засідку біля мосту й охороняти його. Їх було щонайменше тридцятеро проти семи. Та трапляються випадки в житті, коли залишається тільки йти вперед, не озираючись.

– Сер, – звернувся до Гленарвана Джон Манглс, – перш ніж зважитися на такий ризикований крок, перейти Кемпльпірський міст, слід попередньо його обстежити. Я це беру на себе.

– Я з вами, Джоне, – заявив Паганель.

Пропозиція географа була прийнята, і обидва вони стали збиратися в путь.

Їм належало спуститися за течією Снові до мосту, що його згадував Бен Джойс, уникаючи зустрічі з каторжниками, які, ймовірно, стерегли береги річки.

Отже, два відважні мандрівники, озброєні і з достатнім запасом харчів, вирушили в путь, продираючись крізь височезні очерети, що росли обабіч берегів.

На них чекали протягом дня. Звечоріло, а вони не повертались. У таборі вже стривожились.

Нарешті десь об одинадцятій Вільсон сповістив про їхнє наближення.

Паганель і Джон Манглс знемагали від утоми, подолавши десять миль.

– То як міст? – одразу ж кинувсь із запитанням Гленарван.

– Так, це міст із ліан, – відповів Джон Манглс. – Каторжники і справді переправились через нього, але…

– Що «але»? – повторив Гленарван, передчуваючи нове лихо.

– Вони перейшли міст і спалили його! – відповів Паганель.