Андрій Кокотюха - Врятуйте Бетмена

– Лякали не сестру. Лякали мене. Значить, вона ні до чого.

– Звичайно, що з неї візьмеш, – погодився Максим. – І в тому, що лякали не сестру, а тебе, ти теж абсолютно правий. Ось тільки що ти збираєшся робити? Відмовитися бути Бетменом на Супербалі?

Ось тепер Микола довго не думав.

– Звичайно. Якщо я відмовлюся від ролі Бетмена, Джокер не зачепить сестру. Тільки так я можу її захистити.

Тепер усе, що відбувалося з Миколою Білоусом, постало перед друзями в дещо іншому світлі. Першим оцінив ситуацію Черненко.

– Слабак! – презирливо вигукнув він. – Відразу лапки вгору! А ще Бетменом назвався! Супергерой, блін!

– Ну, а що робити? – у голосі Колі-Бетмена чулися нотки істерики.

– Випасти цього довбаного Джокера і начистити йому паяльник! – Денис знову ляснув кулаком об долоню. – Чи ти прибіг сюди, щоб я за тебе це зробив? Давай, я можу… не люблю тих, хто лякає маленьких дівчаток у темних під’їздах!

Максим почекав, поки запал обурення в Черненка перегорить, тоді глянув на дівчат.

– Ви що скажете?

– А що казати? – знизала плечима Катя. – Здається, все ясно. Хтось давить на Бетмена, лякає його, аби вивести з гри і самому стати на вільне місце в образі якось там Супермена. Чи старається для когось іншого.

– Так, – Білан потер руки, не приховуючи задоволення. – Ми розбираємо просту задачку про погрози нашому Бетмену лише хвилин тридцять, а вже дуже далеко зайшли. Навіть договорилися до того, що проти Бетмена цілком може діяти ціла банда лиходіїв. Один лякає, підкидає записки з погрозами і лякає його сестру, а другий, який хоче зайняти місце Бетмена, все це придумує і зорганізовує. В цієї банди є щонайменше комп’ютер з принтером, а ще вони знають все про Миколу. Зокрема, те, що в нього є менша сестра. Вибач, Колю, таких подробиць я про тебе не знаю, хоча давно вчуся з тобою в одній школі.

– Ти хочеш сказати… – обережно почав Микола.

– Хочу, – випередив його питання Білан. – За тобою почали стежити, Колю. З того самого моменту, як ти записався в супергеройський список Бетменом. Правда, я поки не знаю, для чого комусь красти весь список. Зате ми досить швидко з’ясували: той, хто називається Джокером, готовий піти на будь-яку підлоту, аби позбутися Бетмена. Отже, скільки б народу не грало проти тебе, Миколо, ці люди, здається, дуже небезпечні. Погрожувати дитині можуть лише відморозки. Скажи? – Білан закликав у свідки Черненка.

– Старий діло говорить, – погодився Денис. – Зловити їх, скільки б їх не було, і помідори повідривати.

Слова, які мимоволі вирвалися в хлопця, помітно збентежили присутніх дівчат. І не тому, що вони ніколи нічого подібного не чули, на вулицях чути й гірші фразочки. Просто дотепер хлопці, особливо Черненко, якось намагалися стежити в присутності дівчат за мовою. Одначе цього разу обійшлося без зауважень. Бо дівчата теж поділяли Денисову думку і подумки навіть обзивали Джокера ще гіршими словами.

– Тепер побудуємо логічний ланцюжок, – продовжив Максим, який на той час уже міцно осідлав свого улюбленого коника. – Миколо, в тебе, особисто в тебе, вороги є?

– Ну-у… – Білоус замислено почухав лоба. – Може, ваш Ігор Нещерет. Я на нього колись карикатуру намалював. Не сам, мене, типу, попросили, і він сказав – по голові надає…

– Надавав? – поцікавився Денис. – Той може, в принципі…

– Та якось зам’ялося все… Може, дійшло до нього, що я не сам, не хотів…

– Слухай, Миколо, – знову вступив Черненко. – Я тут тебе послухав: який ти, в хріна, Бетмен? Карикатуру намазюкав і тремтиш, щоб Нещерет тобі по голові не дав. Зробиш щось – і тут же виправдовуєшся. Натиснув на тебе придурастий Джокер – ти вже лапки склав і готовий відмовитися називатися Бетменом. Якого ти греця взагалі в супергерої записався?

Білоус мовчав. Замість нього заговорив Максим:

– А тут нема нічого дивного. Я хоч цими вашими суперменами примітивними не цікавлюся, а все ж типову для всіх історію знаю. В реальному житті суперлюди – тихі, скромні, мухи не образять. Хто такий Бетмен по життю, до речі?

– Звати його Брюс Вейн, – охоче відповів Микола. – Він мільйонер, займається до того ж благодійністю. Але коли на Готем-сіті спускається темрява…

– Все, можеш більше нічого не говорити. Бачу, як у тебе очі заблищали. Признайся зараз уголос, Колю, і соромитися тобі тут нема кого: ти також по життю скромний хлопчина, вмієш малювати, але далеко не герой. Та десь глибоко в душі ти мрієш одного разу хоч на один вечір стати кимось типу Бетмена. І ось тобі випадає така слушна нагода. Ти уявляєш, як зробиш собі костюм Людини-кажана. Ти зможеш це зробити, ти ж художник, так? – Коля кивнув. – І ось настане вечір, коли всі, хто раніше знав Миколу Білоуса як такого собі тюхтія, раптом побачать, що насправді він – Бетмен, не впізнають його спочатку, а коли впізнають, голосно плескатимуть в долоні від захвату. Є такий момент?