Андрій Кокотюха - Врятуйте Бетмена

– Кому треба? – вирвалося у нього мимоволі, і Максим тут же подумки вилаяв себе за грубість.

– В першу чергу – Каті. Ну і мені, звісно. Бо труднощі, які виникли в подруги, я вважаю своїми. І потім, – вона трошки помовчала, – потім там є ще одна зацікавлена особа.

– Хто?

– Бетмен, – почулося у відповідь.

Білан був готовий чекати чого завгодно, тільки не того, що йому ввечері подзвонять і мало не зі сльозами в голосі проситимуть вирішити проблеми якогось Бетмена. Це була найбезглуздіша з усіх ситуацій, у які він потрапляв.

– Не мороч мені голову. Який ще Бетмен?

– А я і не морочу. Можемо десь за годину всі разом зустрітися в твоїй Бабусиній хаті? Там усе дізнаєшся, бо по телефону довго.

Максим глипнув на настінний годинник. Лише початок восьмої, завтра – субота, до того ж, батьки останнім часом не надто жорстко обмежують його в часі. Тим більше, тато, який з весни мав кілька нагод дізнатися про Максима та його діла більше, ніж мама, довіряв хлопцеві й був упевнений, що його син у жодну сумнівну чи відверто погану справу не вплутається, вирішивши піти кудись під вечір.

Тож, передзвонивши Черненкові й коротко переповівши йому суть розмови з Оксаною, він повідомив батьків, що йде до Бабусиної хати. Вдягнувся і вийшов під гидкий холодний дощик, який останніми роками падав з грудневого неба замість звичного о цій порі року снігу.

Біля будинку, в якому була Бабусина хата, на нього вже чекали Оксана, Катя і ще якийсь хлопчина в куртці з каптуром, насунутим на самі очі. Перш ніж Максим встиг щось сказати, Катя Котовська зробила крок до нього і швидко промовила:

– У нас не мир, у нас перемир’я. Це я так вирішила, бо без твоєї допомоги в мене справді все розлагодиться. Все, що я придумала і що тепер може вийти, і вийти досить нормально. Вам з Денисом або доведеться все ж таки допомагати мені з Супербалом, або…

Дівчина не договорила, стиснула зуби і втягнула голову в плечі.

Саме в цей час наспів і Денис Черненко. На Оксану спортсмен не дивився принципово, а ось із хлопцем у каптурі відразу привітався.

– Здоров, Миколо. Ти чого тут?

Тепер і Білан нарешті впізнав його. Це був Микола Білоус із восьмого «В», один із шкільних художників, яких постійно залучали то малювати стіннівки, то оформлювати тематичні засоби наочної агітації до Дня вчителя, Дня захисника Батьківщини, Дня українського козацтва, Восьмого березня, того ж таки Нового року та інших свят, на які школярі повинні звертати свою дитячу, підліткову та юнацьку увагу.

А ще Максим зрозумів, до чого тут Бетмен.

Саме цей хлопчина, художник Коля Білоус, вирішив взяти участь у Балі супергероїв, записавшись Бетменом, Людиною-кажаном, який бореться зі світовим злом у містечку Готем-сіті.

– Добре, не будемо мокнути. Гайда, – кивнув товариству Білан і першим зайшов у під’їзд.

Усі розмістилися в кімнаті, примостившись хто де. Оксана, як повелося віднедавна, пішла заварювати чай з пакетиків – іншого тут не тримали через відсутність заварювального чайника і небажання поратися із приготуванням справжнього чаю. Чашок на всіх не вистачило – в Бабусиній хаті ніколи ще не збиралася така велика компанія. Хлопці вирішили пити по черзі, а Микола Білоус взагалі відмовився. Денис і далі демонстративно ігнорував Оксану: вона ж бо звернулася не до нього, а до Білана.

– Не будемо гаяти часу, – ляснув у долоні Максим. – Розповідайте, що там у вас сталося.

Микола для чогось поліз у кишеню штанів, та Катя зупинила його.

– Почекай. Так хлопці нічого не зрозуміють. Давайте по порядку.

– Давайте, давайте, – підтримав її Максим. – Коли по порядку, воно краще сприймається.

Катерина зібралася з думками, ковтнула чаю, тихо зойкнула, обпікши губи, і відставила чашку на столик біля монітора комп’ютера.

– Насправді історія досить коротка і ніби проста, – почала вона. – Все почалося з того, що вчора хтось зняв з дошки оголошень аркушик із прізвищами всіх, гм, супергероїв.

– То й що? – втрутився Денис. – У тебе хіба нема більше? Це ж не секретна інформація, список не в одному примірнику. Всі прізвища відомі.

– Не перебивай, – глянула на нього Катя. – Справді, всі прізвища відомі, і нічого аж такого дивного в тому, що цей список кудись зник, я не бачу. За цей час, до речі, до мене підходило ще кілька охочих виграти суперприз, та я сказала: «На жаль, можете тільки перевдягнутися в супергероїв і прийти на бал-маскарад». Їхні костюми і їхні візитівки в конкурсі участі не братимуть. Ніхто не образився, всі, здається, все зрозуміли.