Андрій Кокотюха - Врятуйте Бетмена

– А до чого ця інформація? – цього разу дівчину перебив Максим.

– Та почекайте ви! – зірвалася Катя.

І тільки після цього Білан, а разом з ним і Черненко, нарешті зрозуміли, наскільки вона напружена і тримається фактично на межі нервового розладу. Максима раптом полишили рештки сумнівів у тому, що дівчина зіткнулася з якоюсь справді серйозною проблемою.

– Добре, вибач. Говори, – промовив він.

– Отже, – повела далі Катя, – я вирішила зробити ось який хід. Якщо той, хто уже заявив про свою участь, із якихось причин відмовиться, на його місце завжди може прийти інший. Загальна кількість учасників не перевищуватиме дванадцяти. Я порадилася з татом… з татом… ось… Порадилася, і він мене підтримав – усе правильно, народ треба привчати до якогось порядку і обмежень можливостей.

– Це він так сам сказав? – уточнив Максим.

Катя кивнула. Білану так і кортіло висловитися з цього приводу на адресу Плазуна, та в останній момент він завбачливо стримався.

– Ясно. Що далі?

– А далі Коля сьогодні вдень, коли збирав сумку, щоби йти додому, знайшов у ній записку. Тепер можна, Миколо.

Білоус слухняно витягнув з кишені складений вчетверо аркуш і, розгорнувши його, простягнув Максимові.

– Читай уголос, – попросила Катя.

Взявши аркуш, Білан почав читати. І чим далі читав, тим більше насуплювався.

«Слухай ти Бетмен нещасний придурок. Тобі здаєця що ти сильніший за мене. Тобі здаєця тебе не можна пиримогти». – Чого смієтеся, читаю, як написано, – пояснив хлопець і продовжив: – «Але краще тобі відмовитися бути Бетменом. Інакше це буде останнє, що ти зробиш у своєму безглуздому жалюгідному житті. Викресли себе зі списку Бетмен інакше пошкодуєш ти. Або ті хто тобі блиський. Ха-ха-ха. Джокер».

Після прочитання цього дивного послання в кімнаті запала дивна тиша.

Максим ще раз перебіг очима набраний на комп’ютері текст, для чогось перевернув аркуш, подивився на світло, навіть понюхав. Запитально подивився на Черненка. Той знизав плечима, взяв записку, теж пробіг очима текст, покрутив аркушик у руках, повернув Біланові.

– Жарти в когось дурні. Плюнь, Миколо. Хочеш бути Бетменом – будь з ним.

– Я теж так подумав, – промовив Коля Білоус. – Показав записку Каті. Вона порадила не звертати уваги.

– Так, – підхопила Катерина. – Я склала два і два. Висновок сам собою напрошується. Комусь дуже хочеться взяти участь у конкурсі й виграти суперприз. Це можливо тільки за умови, якщо хтось із затверджених супергероїв відмовиться. Тоді можна зайняти його місце. Правда, я не знаю, що цей Джокер собі думає. Його ж за таких розкладів досить легко вирахувати і хоча б звинуватити у залякуванні, не допустити до участі. Можете бути впевнені, мій… тато зробив би все, щоб Джокер, ким би він не виявився, не був допущений на Бал супергероїв, та ще й покараний заодно.

– Ага, – вставив Денис. – Від нашого директора ще не такого можна чекати. Ти сказала йому про записку, до речі?

– Не встигла.

– Чому? – запитуючи це, Максим відчув, що зараз настає найважливіший момент, кульмінація їхньої зустрічі. Те, заради чого дівчата висмикнули їх з дому і вирішили укласти перемир’я.

Замість Каті відповів Микола.

– У мене є сестричка. Менша на чотири роки. Три години тому її у темному під’їзді перестрів хтось у чорному і налякав.

– Як? – майже хором запитали Денис і Максим.

– Він сказав: або твій брат не буде Бетменом, або… Або не буде тебе… Той, чорний… він назвався Джокером.

Почувши таке, Денис Черненко не стримався – підхопився на рівні ноги і зробив різкий рух, збираючись іти геть.

Та в останній момент зупинився, стиснув кулаки, потім з усієї сили вліпив кулаком правої руки в розтиснуту долоню лівої. Після того знову сів на своє місце.

– Чого ти? – здивувалася Катя.

– Все правильно, – відповів за друга Максим. – У нього теж є менша сестричка і ще менший брат. Він уявив когось із них на місці твоєї сестри. Вірно, Денисе?

– Ага, – коротко відповів той. – Хто спробує налякати їх – голову скручу.

– Вірно, – погодився Максим. – На твоєму місці кожна нормальна людина вчинила б так само. А тепер, Колю, ти кажи: якою була твоя реакція на погрозу цього так званого Джокера?

І сталася дивина: на відміну від Черненка, Коля Білоус виявився не таким категоричним. Спочатку він схилив голову набік, дивлячись на Білана і ніби перетравлюючи його запитання. Потім відповів, старанно добираючи слова: