Андрій Кокотюха - Врятуйте Бетмена

Хлопців у списку супергероїв значилося восьмеро. Як і передбачав Максим Білан і, очевидно, прогнозував директор школи, серед них троє виявили бажання постати в образі Людини-павука, один оголосив себе Шибайголовою [4] Шибайголова – супергерой з американських коміксів, якого називають ще Червоним дияволом через червоний костюм, який він одягає для подвигів. Вирізняється серед інших супергероїв тим, що втратив зір у підлітковому віці, але відсутність зору компенсують інші надзвичайно розвинені здібності. Через здатність відчувати навколо себе людей та предмети Шибайголову часом називають ще Людиною-радаром. Герой у червоному «народився» 50 років тому і став популярним після того, як комікси на цей сюжет почав малювати відомий американський графік Френк Міллер. , один визвався бути Бетменом, один захотів перевдягнутися в Супермена, і, нарешті, хтось вирішив стати Зорро.

На диво, більше охочих не знайшлося. Оксана розказала Денисові, що Катю це більше ніж влаштовує. Вона взагалі думала, що товариству ідея Супербалу не дуже сподобається, і по секрету сказала подрузі: вже сама не рада була, що почала цю справу. Бо тільки тепер уявила, скільки клопотів відразу ляже на її плечі.

– Знаєш, Катька вирішила підстрахуватися, – сказала Оксана. – Щоб не з’являлися новенькі, вона завтра напише оголошення, де попередить, що потрібна кількість учасників конкурсу вже набрана, і решта охочих зможе просто взяти участь у костюмованому балі, не змагаючись за суперпризи.

– Сама заварила – хай сама і їсть, – філософськи розсудив Черненко.

– Воно-то так, – зітхнула Оксана. – Тільки Катя реально лишилася з усім цим сама. Я не маю права допомагати, бо я учасниця, та ще й під номером один… Може…

Вона замовкла. Денис не був дурним і вже зрозумів, що зараз скаже Оксана.

– Ну?

– Може… раз все одно вам на участь у конкурсі начхати… хоч допоможете все організувати? Роботи там до біса…

– Дурної роботи! – наголосив Черненко, навіть підніс пальця вгору. – Білану я скажу, звичайно, тільки навряд чи він поступиться. Тепер уже принцип. Або нехай Катька закінчує гратися в мовчанку, сама підходить і просить, або далі мовчимо та злісно ігноруємо цей карнавал.

Таким свого друга Оксана Дорошенко ще ніколи не бачила.

– Принципи, значить? – вона звузила очі, в погляді майнуло презирство. – Такі ви принципові двоє? Ну, тоді і я на принцип піду! Все, я теж з вами не розмовляю! Можеш мене більше не зустрічати вранці!

Рвучко розвернувшись, Оксана швидко пішла геть, не минаючи калюж на тротуарі. Черненко хотів бігти за нею, та вчасно згадав про чоловічу гідність, поставив ноги на ширині плечей, засунув руки глибоко в кишені штанів і провів ображену подругу поглядом, по вінця наповненим байдужістю.

Пройшовши вперед метрів десять, Оксана раптом зупинилася, повернулася до Дениса, гукнула:

– Взагалі-то можеш приходити вранці, якщо сильно хочеш. Але йти будемо мовчки!

– Не дуже-то й треба! – відгукнувся Черненко, і тільки коли Оксана зникла за рогом найближчого будинку, зрозумів: уперше за багато місяців він справді серйозно посварився з дівчиною, яка йому подобалася і відповідала на його приязнь.

І через що? Через якихось людей-павуків! Тьху!

Сплюнувши під ноги, Денис Черненко гордо рушив додому.

Ані він, ані Максим Білан, який теж демонстрував приклад чоловічої гордості, не могли собі навіть уявити, що дуже скоро дівчата першими порушать свої ж правила і попросять про допомогу.

Через два дні ввечері у квартирі Біланів задзвонив телефон, і мама покликала Максима до слухавки.

Почувши на тому боці дроту голос Оксани, хлопець запитав, насилу приховуючи здивування:

– А хіба ми вже розмовляємо?

– З вами обома не балакає Катя. Я не говорю з Черненком. А що стосується тебе, то з тобою конкретно я не сварилася.

– Отже?

– Значить, розмовляємо, – судячи з голосу, Оксана дуже нервувала. – Слухай, давай зараз про це забудемо. Є одна серйозна проблема, і вирішити її можемо тільки ми.

– Ми – це хто?

– Наша команда. Ти, Денис і я. Тільки не кажи, що команди в нас нема, – швидко промовила Оксана, ніби прочитавши Максимові думки. – Згадай Шешори, згадай той львівський Клуб боягузів, та й Плазун підкидав проблем не тільки комусь із нас конкретно, а всій нашій команді. Коротше, треба зустрітися і поговорити.

Тон Оксани дедалі більше тривожив Білана. Під кінець її короткої промови йому захотілося забути про всі дурні тертя, котрі виникли між ними останніми днями. Та головне, і в цьому хлопець зрештою подумки признався собі, йому дуже кортіло повернутися до нормальних стосунків з Катериною.