Андрій Кокотюха - Врятуйте Бетмена

Зустрівши Максима, Денис зразу попередив його про образу Катерини. Той знизав плечима, хоча йому справді прикро було це почути. Адже він жодним чином не збирався образити її. Значить, не відчував за собою провини, а отже, не вважав за потрібне просити вибачення невідомо за що і миритися.

Виявляється, Катя Котовська марно часу не витрачала.

В коридорі, на дошці оголошень, де зазвичай висіла мальована стінна газета, та на кожному поверсі вже були почеплені оголошення, набрані на комп’ютері й роздруковані на принтері. Текст об’яви закликав усіх охочих взяти участь у Балі супергероїв, який відбудеться двадцять п’ятого грудня в шкільному спортивному залі, де на той час уже стоятиме ялинка. Там же подавалися умови для учасників і, головне, зазначалося: на супергероїв, визнаних найкращими, чекають суперпризи – можливість знятися в справжньому кіно.

– Оце так! – Денис ткнув пальцем у речення, де говорилося про обіцяні зйомки. – Це ж хто і коли встиг так швидко домовитися? Взагалі це якась лажа, мені так здається, старий. Знятися в кіно…

– А ти хочеш? – байдуже запитав Максим.

Все, що пов’язано з кіно та іншою, як говорив його тато, несправжньою культурою, було Біланові до лампочки. Він сприймав світ і все, що відбувається в ньому, не через побачене, а через написане. Коли – в інтернеті, частіше – в книжках. А взагалі він дуже любив нормальне живе спілкування, причому більше слухав і обдумував почуте, ніж говорив сам.

– А то ти не хочеш! – стрепенувся Денис.

– Якось не горю бажанням. Особливо якщо для цього треба перевдягтися в дурнуватий маскарадний костюм і вдавати з себе найсильнішого, який поглядом пропалює стіни. Давай, вперед! Запишися оно до Катьки у списочок, вона почне з тобою балакати, заодно і розкаже, що це за кіно таке.

– Та ну тебе! – відмахнувся Черненко. – Мене оця тема, перевдягатися в яку-небудь суперкомаху, теж не дуже гріє. Та все одно цікаво, блін…

– Спробую твою цікавість частково задовольнити, – зітхнув Максим. – Для Каті її вітчим – все ж таки не Плазун. І, думаю, все ж таки донька, нехай і прийомна, навіть для цього прихильника повзучих гадів таки щось означає. Тому він погодився допомогти їй із Супербалом. З цим ти згоден?

– Ну… нехай так, – непевно протягнув Черненко.

– Далі: пам’ятаєш, мій тато, коли наводив про Плазуна довідки, обмовився, що в того є якісь впливові знайомі в різних крутих колах. Згадав чи ні?

– Було діло, – погодився Денис.

– Тут починаються лише мої здогади. Ти можеш припустити, що в директора нашої школи, яка не найгірша, між іншим, у районі і в цілому – в Києві, можуть бути виходи або прямо, або через когось на тих, хто сьогодні займається кіном?

– Від Плазуна всього можна чекати, – процідив крізь зуби Денис.

– Ну от. На твоє запитання я, здається, відповів, – підсумував Білан, і одночасно з цими його словами пролунав дзвінок, який кликав на урок.

«Нічого, – подумав Черненко, – час покаже, що то за кіно».

Протягом дня Катя таки справді жодного разу не підійшла до друзів. Навіть не привіталася з Денисом. Хоча, зустрівшись у коридорі з Максимом, не стрималася – таки кивнула головою. А хлопець, навпаки, виявився ще більш принциповим: на кивок не відповів, а розвернувся і пішов з гордо піднятою головою.

Тож від браку уваги Катя Котовська того дня не страждала.

Звичайно, старшокласники Супербалом не перейнялися. Важко собі уявити цибатого учня одинадцятого класу, який вистрибує в одязі мультяшного чи кіношного супергероя. Молодші класи не зовсім зрозуміли, що й до чого, хоча саме вони активно захоплювалися такими героями. Однак умови Катерина виставила жорсткі: бал – для всіх охочих, бо все одно в школі новорічне свято потрібне, а ось у конкурсі можуть брати участь тільки учні сьомих, восьмих та дев’ятих класів.

Розповідаючи напередодні друзям, як це повинно виглядати, Катя пояснила: від молодших, дай їм волю, відбою не буде. А вони ще програвати не навчилися, надто багато цукерок для заохочувальних відзнак піде. Тоді як підлітки, зголосившись, робитимуть це без непотрібного фанатизму. Кожен із учасників мусить усвідомити, що все це – лише гра, але гра, до якої треба готуватися серйозно і, головне, треба вміти програвати.

Протягом дня Катю виловлювали на перервах потенційні супергерої, щоб записатися до списку. До обіду їх набралося одинадцять, і список, теж видрукуваний на комп’ютері великими літерами, вже наступного ранку красувався поруч із оголошенням. Відкривала «суперменський» перелік, звичайно ж, Оксана Дорошенко, яка постане перед глядачами в образі Ксени, принцеси-воїна. Крім неї, в списку було ще чотири дівчини, дві з яких виявили бажання зображати Лару Крофт, одна – Жінку-кішку [2] Жінка-кішка – персонаж із американських коміксів, молода жінка, яка вночі перетворюється на чорну кішку і вершить справедливість. Часто Жінка-кішка діє заодно з Бетменом (Людиною-кажаном). , ще одна – принцесу Фіону [3] Принцеса Фіона – зачарована дівчина-троль, персонаж серії мультфільмів про зеленого велетня Шрека. , яка, коли хто пам’ятає, могла за себе постояти і дати чосу щонайменше п’ятьом здорованям. Той факт, що дружина велетня Шрека має всі здібності суперменки, ніхто не оскаржував.