Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

— Ось вам!

— Не чіпайте Сіґі!

— Лузери!

Бідолаха рефері спробував було втрутитися, але швидко потрапив під перехресний вогонь скажених сумочок, знепритомнів і впав на підлогу. До бійки долучилися інші глядачі, що поспіхом зіскакували зі своїх місць. Серед них були й шанувальники Почвари Пульпи та Костолома, тож невдовзі увесь борцівський ринг був усіяний галасливими тілами, що борюкалися між собою. За кілька хвилин битва вихлюпнулася за межі канатів і точилася тепер у проходах між рядами з участю інших глядачів.

З’явилися поліцаї — їх було четверо. Цього, звичайно, було замало, й вони попросили підкріплення.

Прибігли ще тридцять поліцейських. Але й цього було не досить. Тепер уже всі глядачі завзято билися, хапаючи одне одного за горло.

Викликали нове підкріплення, а тоді прибули пожежники й почали поливати всіх зі шлангів. Це зупинило битву, але сварки не вщухали.

— Хто це розпочав? — запитав інспектор Дірка, виливаючи зі свого капелюха цілісінький літр води.

— Він розпочав!

— Ні, вона!

— Це вікінг!

Усі тикали пальцями хто куди, але здебільшого показували на Сіґурда. Той виповз з-під груди мокрих тіл, бруднющий як чорт. Інспектор Дірка зміряв його поглядом з голови до ніг. Ну так! Якщо хтось і надавався на роль правопорушника, то насамперед він.

— Що, вдягнувся під вікінга? — захихотів інспектор. — Немов дитинка, га?

Пані Тиблетовата розлютилася.

— Він справжній вікінг, — гаркнула вона.

— Та невже? І яким це чином? — вишкірився інспектор.

— Сіґурд тисячу років тому поплив, щоб напасти з рейдом на Англію в човні вікінгів. Він відстав від інших, потрапив у якийсь позачасовий туман і опинився серед нас. Тепер він мій чоловік.

Інспектор Дірка наморщив носа.

— Здається, ви забагато надивилися фантастичних фільмів, — буркнув він. — Ну а тепер прикиньмо: організація заворушень… це десь п’ять років ув’язнення. Бійка в громадському місці, підбурювання до бунту, пошкодження майна… а ще ви, здається, казали, що він хотів напасти з рейдом? Оцього вже явно нікому не дозволено робити в наш час. Тягне так на років сорок, якщо не більше…

— Ви не можете посадити його в тюрму! — крикнула пані Тиблетовата.

— Ще й як може! — втрутився, очунявши, рефері. — Він становить загрозу громадськості… й вона теж. Якби не ці двоє, нічого б такого не сталося. Подивіться на мою залу! Її ремонт коштуватиме тисячі фунтів стерлінгів.

Інспектор Дірка поліз у кишеню по наручники.

Сіґурд страшенно засмутився.

— Я чемний хлопчик, — пробурмотів він.

— Це правда, — підтвердила одна з пенсіонерок. — Він ні в чому не винен, пане офіцере. Якщо ви запроторите його в тюрму, ми поскаржимося вашому начальству.

Сіґурд радісно всміхнувся інспектору Дірці.

— Вони мої драбини, — дещо плутано пояснив він.

Інспектор Дірка зробив глибокий-преглибокий вдих. Було очевидно, що юрба почне бунтуватися, якщо він спробує заарештувати вікінга з дружиною.

— Ну то гаразд, — прохрипів він. — Забава скінчилася. Розіходьтесь усі додому, поки я не розпочав масові арешти.

Рефері був сам не свій.

— Ви що, так нічого й не зробите? — зарепетував він. — Мою ж залу зруйновано.

— Боюся, що нічим вам не допоможу, — розвів руками інспектор, але рефері не збирався відступати.

— Гаразд. Якщо ви нічого не зробите, то я зроблю, — він пронизав пані Тиблетовату й Сіґурда суворим поглядом. — Вам обом заборонено відтепер виступати, — заявив він, — причому не тільки в моїй залі, але по всьому світі. Ви вже ніколи не будете реслерами. Довічна заборона!

Рефері відвернувся й пішов назад у свою захляпану водою залу.

Інспектор Дірка зловісно вишкірився.

— Ну, здається, ви тепер обоє безробітні, — захихотів він. — Так вам і треба, — додав він, сідаючи в машину й від’їжджаючи.

Пожежна бригада скрутила свої шланги й теж забралася. Юрба почала поволі розходитися по домівках. Навіть три старушенції почовгали геть, тихенько рюмсаючи у свої джемпери. Минув якийсь час, аж поки до Сіґурда дійшло, що, власне, сталося.

— Більше не буде штурх-штурх? — запитав він.

Пані Тиблетовата похитала головою.

— Не буде тиць-миць?

— Ні, — відповіла вона.

— Не буде ніженьки-трісь і рученьки-хрясь?

— Ні! — роздратовано гаркнула пані Тиблетовата.

— Ти сердита, — зауважив він.

— Так! Я сердита!

— Ти дуже сердита.

— Так! Я дуже сердита! — заволала пані Тиблетовата.

— Ти дуже, ДУЖЕ, ДУЖЕ сердита! — додав Сіґурд.