Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

— Заткни ти свою пельку, заради всіх святих! — зарепетувала бідолашна пані Тиблетовата і з такою силою лупнула Сіґурда своєю сумочкою, що та зачепилася за один із рогів його шолома.

Вона стала її смикати, і тут розщепилася застібка, й половина вмісту сумочки висипалася геть. Пані Тиблетовата втомлено стала навкарачки й почала все збирати.

— Хотіла б я, щоб ти збагнув, наскільки все серйозно, Сіґі, — сказала вона йому. — Ми вже ніколи не зможемо займатися реслінгом. Ми втратили роботу, а це означає, що в нас немає грошей. Як нам тепер жити?

Сіґурд подивився на свою дружину з бадьорою посмішкою.

— Всьо буде чотко, цьотка-шмотка, — бовкнув він. — їдемо до пана й пані Елісів, до Тіма й Зої. Вертаємося в готель «Вікінг».

Зоя і Тім були в захваті. Що могло бути краще за Сіґурдове повернення в готель «Вікінг»?

Вони збігли парадними сходами й кинулися до нових гостей.

— Тибцю! — крикнула Зоя.

— Сіґі! — заволав Тім.

— Господи, помилуй нас і порятуй, — пробурмотів пан Еліс на вухо зблідлій дружині. Він зобразив радісну посмішку і рушив сходами вниз назустріч непроханим гостям.

— Сіґурде… як гарно тебе знову тут бачити. Як ти там поживаєш?

— Як я там і як ви тут, буде вам і нам капут! — засяяв посмішкою Сіґурд.

Тім розреготався:

— Він говорить, як паровозний гудок, правда, Зою? Ну точно, як гудок. Тут-тут, там і тут, тут і там, а тут капут…

— Годі вже, Тіме, — урвала його пані Еліс. — Ми все зрозуміли.

Вона підійшла до пані Тиблетоватої, забрала в неї валізу й тут-таки зупинилася, бо не змогла впоратися з такою вагою. Пані Тиблетовата підняла валізу однією рукою.

— То що там новенького коло вас? — поцікавилася Пенні Еліс. — Такий несподіваний візит.

Пані Тиблетовата зиркнула на неї спідлоба й кивнула головою.

— Я боялася, що ви будете не дуже задоволені, — зітхнула вона.

— Ой, та не те, щоб… — Пенні розгублено замовкла, а її щоки сором’язливо почервоніли.

Пані Тиблетовата поплескала Пенні по руці:

— Усе гаразд. Я знала, що ви негативно поставитесь до Сіґурдового повернення, але, на жаль, моя люба, у нас був невеликий вибір.

— Нам здавалося, що у вас триває черговий тур змагань із реслінгу, — сказала пані Еліс.

— Та так воно й було. Але як це не прикро, справи дещо вийшли з-під контролю під час нашого останнього поєдинку…

— Та невже, — пробурмотіла Пенні, з розумінням глипнувши на її приятеля. — Сподіваюся, причина була не в Сіґурді?

— А в кому ж іще, хоч він насправді зовсім і не винен.

— Та він майже ніколи не винен, — зазначила пані Еліс. — Просто він завжди опиняється там, де стається якась халепа.

— Власне, — зітхнула пані Тиблетовата. — Коротше кажучи, нам довіку заборонили виступати на публічних змаганнях із реслінгу, а отже, ми тепер безробітні. Ми не знали, що нам робити…

— Тому й приїхали сюди, — завершила за неї Пенні, а пані Тиблетовата понуро кивнула головою.

— Не журіться, — усміхнулася Пенні. — Ми раді вас тут вітати… хоча це не зовсім стосується Сіґурда! Погляньте, що він там виробляє в саду з Тімом і Кіфом.

Обидві жінки визирнули у вікно.

Сіґурд, здається, давав Тіму уроки володіння мечем.

Тім так завзято намагався підняти над головою Носодлуба, що йому аж очі на лоба вилазили.

— Маєш бути як дикий звір! — напучував його Сіґурд. — Ревіти, тупотіти й лякати ворогів! Кидайся на них і кричи: «Гаррррр!»

— Сіґурде, — втрутився пан Еліс. — Може б, ти хоч трохи дивився собі під ноги? Ти топчешся по наших нових квітах. Я щойно минулого тижня їх посадив.

Але Сіґурд був занадто захоплений демонстрацією люті справжнього воїна-вікінга Тіму.

— Я тобі показую. Дивися на мене. Усі вороги від страху покладуть штани.

— Сіґі! Вороги мають накласти у штани від страху, а не покласти їх! — захихотів Тім.

Сіґурд вихопив у нього Носодлуба.

— Гарррр! — прогарчав він, розмахуючи гострющим мечем над головою з такою силою, ніби це був пропелер гелікоптера, що збирається злітати. — Гарррр!

— Обережно! — крикнув пан Еліс. — Ти щойно розрубав новенький кущ форзиції!

— Смерть форзиції! — гаркнув Сіґурд, завдаючи чергового удару.

— Це ж тільки кущик! Це не твій смертельний… ой! На поміч! — пан Еліс раптово кинувся навтікача, бо Сіґурд стрибнув на нього, розмахуючи з гарчанням своїм Носодлубом, немов оскаженілий м’ясник.