Юрий Збанацкий: Курячий бог

Спочатку ніяк не міг збагнути — де він? Ні вдома, ні в садочку такої живої стінки не було. Може, то він у комірчині бабусі Насті? Але ж пахло тут степовими травами і морем, а в бабусиній комірчині зовсім інші пахощі.

Люто протер кулаками очі і одразу згадав, де він.

В палатці не було нікого. І він занепокоївся — невже знову зостався наодинці? Але в цей час поблизу за тонісінькою стіною палатки почувся знайомий голос:

— Дівчата, потрібна консультація…

І тут консультація. Сергійка не раз водили в ту консультацію. Там було завжди повно людей у білих халатах. Невже і тут, у горах, жили лікарі? Але кого ж вони тут оглядали? Невже дошкулятимуть своїми болючими уколами?

Почулися кроки, шелест дівчачих убрань.

— Що в тебе, Ігорьок? — запитав дзвінкий голос.

— Дівчата, яка їжа найкалорійніша?

Це був голос чубатого, і звали його, виявляється, Ігорем.

— Так рано захотілося тобі їсти, Ігоре? — насміхалися дівчата.

— Та не мені.

— Дівчата, в Ігоря прийомний син об'явився…

— Без жартів, дівчата, — чим погодувати хлопчину?

На якусь хвилину запанувала тиша. Видно, й дівчата задумались над цим складним питанням,

— Коли б молока та крупи, то манку б зварити…

І тут про манку. Чомусь дорослі перекопані, що манка — улюблена їжа дітей. Тим більше, що Сергійкові ще й зовсім не хотілося їсти. Після чабанської вечері особливо…

— Ковбаси йому з хлібом…

— З булкою краще…

— Теж вигадала! Ковбаса — то зовсім не дитяча їжа.

— Може, йому винограду? — роздумував Ігор.

І Сергійкові дуже захотілося, щоб у нього був такий дбайливий і добрий брат. Або хоч хай би цей Ігор був йому і татусем. Тоді вже ніхто не взивав би Сергійка Момотом… І ніхто, ніяка Юлька не насмілилась би віднімати в нього курячих богів.

— В Льолі все є.

— Ще б пак! І посилки, і грошові перекази майже щоденно. Сергійко про посилки не чув, а що таке грошові перекази, знав. Удома бабуся часто турбувалася про грошові перекази, на які був дуже скупий Сергійків тато. Мабуть, Льолю так само залишив татусь. Але в неї був добрий татусь, коли майже щоденно слав перекази…

Дівчата щебетали за парусиновою стінкою та все обурювалися поведінкою тієї Льолі.

— Куди ж їй та робота. Хай інші працюють…

— З «бородачами» їй веселіше…

— Щоденно бігає в селище… Враз дівчата притишили голос.

— О, йде! Від неї ніде не сховаєшся. Сергійко почув різкий, неприємний голос.

— Вам що? Льоля борщ пересолила?

Дуже знайомий був той голос. Але Сергійко ніяк не міг пригадати, де його чув. Невже хтось із виховательок дитсадка сюди заявився?

Зашелестіла трава — видно, дівчата розсипались хто куди.

— Ігорьок, тобі хлопчика треба погодувати?

— Треба….

— То я зараз…

— Та не варто, — завагався Ігор.

— На жаль, у мене нічого особливого… Пошта вчора переказ чомусь затримала. Але для тебе, Ігорьок, ти ж знаєш, я нічого не пожалію. А коли буду в селищі — то куплю все, що треба, тільки скажи…

— Обійдеться…

— Для чого ця скромність? Я — зараз…

Потупотіли в сторону дівочі кроки.

Чиясь рука відкинула завісу, і в палатку вдарив сніп променів. Сергійко міцно зажмурився.

— Проспався, рибалко?

Хлопчик вибрався з палатки. В очі йому било ранкове сонце. Внизу, за скелястим кряжем, синіло море. Гори сміялися, зеленіли кущі і дерева, золотилися під сонцем пасовиська.

Серед кущів глоду клацали умивальники, чулося голосне відпирхування. Вмивалися оголені до пояса хлопці.

— Проспав ти, Сергію, ранкове купання. А водичка сьогодні — самий бархат.

Ігор неквапливо причісував вищербленим гребінцем свою мокру, лискучу чуприну. Весело дивився на Сергійка. І Сергійкові стало жаль, що він проспав ранок, що не побував разом з цими засмаглими хлопцями на березі моря.

Поодаль, в тіні коренастих глодових кущів простяглася ще одна вулиця. Там господарювали дівчата. Розчісувались та запинались білими хустками. І весело світили очима на парубочу вулицю.

Сергійко помітив, як з дівочої вулиці рушила до них одна. Вона обережно несла на витягнутих руках розгорнуту газету. Йшла неквапливо, але переможно. Під поглядами всіх дівчат. І хлопці аж перестали клацати умивальниками, задивились на неї.

Він одразу її впізнав. Це була та сама, що вчора разом з бородатими галасувала біля кіоска «Пиво-води». Сергійкові відразу стало неприємно. Насупився, вороже поглядав на дівчину.

Вона підійшла до Ігоря.

— Ось, Ігорьок, булка з маслом. Та трохи мармеладу.