Фарлі Моует: Полонені Білої пустелі

Нарешті Джеймі впав в останній раз. Він спробував був звестися на коліна, не зумів і, збайдужілий до всього, знов простягнувся на снігу, відмовившись од подальших спроб.

Авасін розпачливо поторсав його за плече.

— Вставай! — крикнув він. — Ти помреш, якщо лежатимеш!

Джеймі не відповів. Приємна дрімота теплом розливалася по його тілу, витісняючи холод. Він поринав у сон і вже бачив себе вдома, там, далеко на півдні, і хтось дбайливо укривав його в теплому ліжку. Хто саме? Він не знав, та й не хотів знати. Ліжко було таке м'яке, таке вигідне, і йому так хотілося спати…

На мить Авасіна пойняв відчай, та він усе ж зберіг самовладання. Зібравши залишки сил, він спромігся підняти Джеймі на санки й загорнув його в спальні мішки. Потім, долаючи опір вітру, пробрався до Еюскімо й знов розпочав свій нерівний двобій із бурею.

Він механічно пересував ноги і навіть не помітив, як собаки звернули й тюпцем побігли кудись убік. Вони майже тягли за собою Авасіна, який не опирався, а потім нараз зупинилися, й Ікло, задерши морду, завив.

Лункий голос Ікла ледь чути було крізь несамовите ревіння вітру, та все ж він вивів Авасіна із стану заціпеніння. Пурга на мить ущухла, і Авасін, підвівши голову, побачив просто перед собою, на відстані двох-трьох кроків, обриси якоїсь округлої споруди з гладкими стінами. В його утомленому мозку поволі спливла думка: «Іглу! Ескімоси!» Але втома притупила почуття страху. Кому б не належало іглу — людям чи дияволу — Авасіну було зараз байдуже, бо для нього воно означало тільки одне: захисток від бурі. Спотикаючись, він рушив уперед.

Вхідний тунель був просто перед ним, і, впавши навколішки, він заліз у нього. Вітер, сніг, гуркіт залишилися позаду… Авасін мало не знепритомнів од почуття величезного полегшення, що охопило його. Та саме в цю мить він згадав про Джеймі.

Зібравши всю силу, яка ще залишалася в його м'язистому тілі, він виповз назад, до санок, стягнув заснулого Джеймі на сніг і поволік його до лазу. Долаючи дюйм за дюймом, він проповз тим ходом завдовжки п'ять футів, аж доки опинився нарешті в маленькому внутрішньому приміщенні іглу.

Та це було ще не все. Залишивши Джеймі, він знов повернувся до санок, розрізав посторонки, що прив'язували, собак, і зняв з санок спальні мішки й рушницю. Дорога назад, до іглу, була найдовша в його житті, і коли Авасін добувся, нарешті, до Джеймі, то спромігся тільки загорнути в спальний мішок свого друга й загорнутися сам поряд з ним. Відтак і його самого здолав морок непритомності.

Обидві лайки заповзли до іглу слідом за Авасіном. Вони прилягли, зібгавшись клубком, в ногах у хлопців, додаючи до тепла їхніх тіл своє власне тепло, і через деякий час морозне повітря в сніговій хатинці почало зігріватися, й смертельна небезпека відступила від зморених хлопців та собак.

Авасін не знав, як довго він проспав. Свідомість повільно повернулася до нього, він розплющив очі й побачив над собою світло-сіре снігове склепіння, але впродовж кількох хвилин не міг ще збагнути, куди потрапив — надто йому забило памороки. Поступово він пригадав, як боровся з пургою, як знайшов порожню снігову хатинку. І знову думка про ескімосів майнула в його мозку, але цього разу як удар електричного струму.

Він підхопився й сів, перелякано озираючись довкола. Крім Джеймі й собак, в іглу нікого не було. Завивання пурги більше не долинало знадвору, бо вона вщухла кілька годин тому. Тьмяне денне світло пробивалося крізь снігові брили округлого даху, вихоплюючи з півтемряви широку снігову лежанку, що займала половину іглу. На ній лежали шкури карібу й шматки м'яса, але ніяких інших ознак присутності людини тут не було.

Однією рукою Авасін підтягнув до себе рушницю, другою поторсав за плече Джеймі. Той застогнав і поволі прийшов до пам'яті. Його розпухлі, почервонілі очі зупинилися на обличчі Авасіна, потім оглянули склепіння іглу.

— Де ми? — спитав він, насилу розтуливши пошерхлі губи.

Авасін квапливо розповів йому, як завершилася їхня подорож, і на закінчення сказав:

— Зараз ми з тобою в ескімоському іглу. Сподіваюсь, ми зможемо перепочити тут трохи, якщо ескімоси не повернуться додому!

Кажучи це, він мимоволі здригнувся й поклав руку на рушницю.

В іглу було холодно, але не настільки, щоб мерзнути. Збудували його, видно, нещодавно, і свіжий спресований сніг не випускав тепло назовні.

Насилу розгинаючи затерплі суглоби, Авасін і Джеймі вибралися із спальних мішків. Перш за все вони жадібно обмацали м'ясо. Воно промерзло наскрізь, але в ніші над лежанкою хлопці побачили маленький кам'яний каганець, дуже схожий, на ті, що їх Джеймі знайшов на ескімоських могилах. Він був наполовину наповнений застиглим жиром.