Фарлі Моует: Полонені Білої пустелі

Пітюк не підозрював, що хлопці оселилися в Затишній Полонині, але на початку він кілька разів обходив південні відноги Ідтен-сету, сподіваючись знайти там людей, що спорудили склади в Таборі Кам'яного Іглу. Під час однієї такої подорожі Пітюк збудував маленьке іглу в тундрі, в тому місці, де він звичайно робив свій перший нічний привал, щоб другого дня вирушити далі на захід чи на схід. Це іглу і врятувало життя Джеймі та Авасінові, коли на них налетіла пурга.

Рік тому ні Джеймі, ані Авасін нізащо не повірили б, що одного дня вони сидітимуть у великій сніговій хаті, оточені принаймні тридцятьма убраними в хутра людьми, котрих протягом століть індіяни вважали кровожерливими дикунами. Але саме в такому будинку вони опинилися за день по тому, як познайомилися з Пітюком.

Пітюк позичив їм трьох своїх собак на додачу до Ікла та Еюскімо, й їхні санки полинули твердим настом слідом за нартами їхнього нового друга.

Впродовж п'яти годин, не зменшуючи швидкості, хлопці прямували на південний схід. Нарешті вони дісталися до вкритого снігом Казону, що його Пітюк називав Іннуїтку — Річкою Людей. З годину вони мчали крижаною поверхнею річки, а потім, об'їхавши якийсь закрут, опинилися перед селищем із сімох іглу, що тулилися під високим і, крутим береговим схилом.

З півсотні собак зайшлися збудженим гавкотом, коли побачили нарти, що наближалися, і з усіх іглу надвір повисипали люди. Сміючись і перегукуючись, вони підбігли до хлопців і оточили Пітюка, кидаючи цікаві погляди на двох юних незнайомців, які ніяково стояли трохи осторонь.

Ескімоси говорили всі разом, і гармидер стояв страшний; нарешті Пітюк підвів їх до Джеймі й Авасіна. Всміхаючись, він широким жестом вказав на натовп веселих, цікавих людей і крикнув:

— Мої родичі. Ваші друзі!

Відтак він запросив хлопців іти слідом за ним і повів їх до найбільшої із снігових хатин.

Лаз до цієї хати був десять футів завдовжки й тільки три — заввишки. Зігнувшись, хлопці ввійшли до нього. Десь напівдорозі, в ніші, викопаній у стінці, лежала лайка з виводком новонароджених щенят. На снігових полицях були розкладені великі шматки м'яса й купи хутряного одягу.

Діставшись до середини іглу, хлопці випросталися. Вони стояли під досить високою сніговою банею, діаметром приблизно п'ятнадцять футів. Навпроти входу половину круглої долівки займав піл — підвищення три фути заввишки, складене з квадратних снігових брил і вкрите шкурами карібу.

Хлопців здивувала теплота цього приміщення — тут було просто-таки жарко, в той час як надворі стояв мороз. Три великих каганці горіли в нішах коло стін, а що снігові брили не пропускали тепла, то воно майже не звітрювалося.

На піл незабаром набилося повно людей. Всі вони з приязними усмішками дивилися на Авасіна й Джеймі. Попереду сидів кремезний дід з копицею шорсткого чорного волосся й довгими вузькими баками. Він мав плескатий ніс, широкі вилиці й чорні очиці, глибоко сховані під зморшкуватим чолом.

Коли всі посідали, він підвівся і, всміхаючись до хлопців, повільно заговорив. Пітюк перекладав його слова.

— Ця хата належить вам, — сказав він. — Їжте з нами. Живіть з нами. Тепер це ваш дім.

Поки старий говорив, з'явилися три жінки, кожна з важким казанком. На піл поставили велику дерев'яну миску, і жінки з одного казанка вилили в неї густу юшку, з другого висипали варені оленячі язики й ребра. Третій казанок був повен гарячого лабрадорського чаю. Ескімоси потіснилися на полу, із сміхом запрошуючи хлопців сісти. А коли Авасін і Джеймі вмостилися серед них, Пітюк сказав: «їжте!» — і сам нетерпляче вихопив з миски оленячий язик.

Коли всі наїлися донесхочу й зручніше вмостилися, Пітюк почав розповідати, як він знайшов Авасіна й Джеймі. Тим часом усе нові й нові чоловіки, жінки й діти заходили до іглу, аж доки воно стало повне-повнісіньке людей. Всі вони з величезною цікавістю слухали Пітюкову розповідь, гучно плескали в долоні, а коли той розповідав, як зустрів його Авасін, аж переривалися з реготу.

Потім Пітюк почав рекомендувати своїх друзів, називаючи кожного ескімоса на ім'я. Нарешті він дійшов до старого, якому, очевидно, належало це іглу.

— Кекут, — сказав Пітюк. — Мій батько-батько.

— Він, видно, хоче сказати, що це його дід, — прошепотів Джеймі Авасінові.