Фарлі Моует: Полонені Білої пустелі

Авасін виповз лазом до санок по вогняне свердло. Коло входу його зустріли Ікло й Еюскімо, і, глянувши на їхні розбухлі черева, він зрозумів, що собаки теж знайшли собі їжу.

З безхмарного, але оповитого серпанком неба струменіло розсіяне світло. Довколишній краєвид видався Авасінові абсолютно незнайомим. Рівний білий килим вкривав тундру до самого обрію. Ген на північному заході невиразно бовванів якийсь горб — можливо, то були засніжені схили Ідтен-сету. Та хоч Авасін не міг визначити, де саме він зараз стоїть, одне втішало його: жодна жива істота не порушувала нерухомої одноманітності рівнини.

Добре попоморочившись, він запалив нарешті каганець. Розігріваючи шматочки м'яса над вогником, хлопці почали їсти. Вони їли довго, жир у каганці поступово згоряв, зігріваючи повітря, і незабаром в іглу зробилося зовсім тепло. Наївшись донесхочу й розімлівши, хлопці знову поснули. Авасін не забув про небезпеку: перш ніж заснути, він передбачливо загнав набій у ствол рушниці й поклав її поряд із собою.

За кілька годин Джеймі розбудило хрипке гарчання Ікла, який лежав біля його голови. Не розплющуючи очей, хлопець перевернувся на бік. Але тут Ікло так оглушливо загавкав, що обидва хлопці аж підскочили в своїх спальних мішках.

Собаки стояли, наїжачившись, коло лазу. Раптом Ікло кинувся надвір, Еюскімо — за ним, і звідти долинув дикий гармидер.

Авасінове обличчя перекривилося з страху. Вибравшись із спального мішка, він став навколішки й навів рушницю на лаз. У Джеймі теж злякано закалатало серце, тремтячою рукою він намацав колодочку мисливського ножа, що висів у нього на поясі.

Надворі тим часом гавкіт собак злився в несамовитий ґвалт; раптом його перекрив людський голос, що гукав якоюсь чужою мовою. Майже відразу гавкіт припинився й запала напружена тиша.

— Вхід! Стеж за входом! — хрипко прошепотів Авасін.

Його обличчя вкрилося потом, він був такий переляканий, що рушниця трусилася в його руках. Всі розповіді про жорстокість і кровожерливість ескімосів ожили в його уяві. Своїм страхом він заразив і Джеймі.

Ось з лазу долинув шурхіт, і напруження стало нестерпне. Авасінів палець тремтів на спусковому гачку рушниці.

Нараз серце Джеймі наче стрибнуло в грудях: в темному отворі лазу з'явилося обличчя! Та не саме обличчя приголомшило Джеймі й Авасіна так, що вони аж закам'яніли. Їх вразило волосся, що вибивалося з-під каптура незнайомця. Воно було довге і мало яскраво-рудий колір!

Неприродно тонкий, пронизливий крик Авасіна порушив тишу, його палець конвульсивно зігнувся на спусковому гачку…

Джеймі всім тілом навалився на Авасіна, й той упав на бік. Обличчя зникло з отвору лазу, але Джеймі вже кинувся до тунелю.

— Це ж був хлопець, і ти його мало не застрелив! — кинув він Авасінові через плече й зник у лазі.

Коли він виліз і підвівся, йому під ноги, збуджено повискуючи, кинувся Ікло. Прикривши очі обома руками від сонця, він побачив кроків за двадцять од себе нарти, запряжені дванадцятьма собаками. Незнайомець стояв, поставивши одну ногу на нарти, готовий стрибнути на них і кинутися навтіки. Він був убраний в хутра, і з-під яскраво-рудого чуба на Джеймі злякано дивилося обличчя хлопця, ненабагато старшого від нього самого.

Джеймі швиденько виставив вперед руки й розчепірив пальці, показуючи, що в нього немає зброї, відтак спробував усміхнутися. Незнайомець стояв, напружившись, мов олень, готовий втекти.

— Ми друзі! — розпачливо крикнув Джеймі. — Не тікай! Ми друзі!

Незнайомець явно сумнівався в цьому і мав на це всі підстави, коли зважити на гостинність, що йому виявили в іглу. Невідомо, яке рішення він прийняв би, — коли б становище не врятувала Еюскімо.

Вона перенюхувалася — ніс до носа — з великими лайками із запрягу незнайомця. Один з цих собак раптом приревнував її до свого сусіди й накинувся на нього. За мить весь запряг сплівся в клубок, наповнивши повітря гавкотом і гарчанням.

Незнайомець зіскочив з нарт і кинувся розбороняти собак. Джеймі подався йому на допомогу, й кілька хвилин обидва борюкалися із зграєю розлючених лайок.

Несамовитими вигуками й влучними ударами по собачих носах вони спромоглися нарешті припинити бійку. Потім, відсапуючись, рудоволосий хлопець і Джеймі оглянули один одного.

Незнайомець мав смагляву, як у індіян, шкіру, але риси обличчя в нього були правильні й чітко окреслені. Несподіваним у його зовнішності був не тільки рудий чуб, а й ясно-блакитні очі. Минуло кілька секунд, і на устах хлопця з'явилася ледь помітна усмішка.