Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

Раптом мені немов накинули на голову ковдру. Подвійний силует «чувака» та Будки зник. Суцільна непроникна пітьма огорнула мене. Я мимоволі зупинився. І відразу відчув, як Ява наштовхнувся на мене ззаду.

- Що? - Приглушено спитав він.

- Гей! Де ви? - Здавлено гукнув я. І завмер, напружуючи слух.

У відповідь ні слова. Тільки чорна, холодна підземна тиша. Лише десь у глибині цієї тиші чувся шум води - наче з ринви.

- У-у, гади! - У відчаї крикнув я. - Стій! Стріляти буду! - І, вихопивши з кишені пістолет, що є сили натиснув на спуск.

Ба-бах! - Полихнув блискавкою, прогримів постріл.

- Атас! - Злякано закричав хтось зовсім близько. І щось захлюпало по мокроті, ніби десятки жаб кинулися врозтіч. Потім вдалині щось шльопнув, хтось скрикнув - і звук потонув у бездонній тиші.

Ява зашарудів сірниками, виймаючи коробок з кишені. І раптом - ой! - Щось впало в багно.

- Прогавив, - розгублено прошепотів Ява. Я чув, як він тьопав рукою по сльоті, розшукуючи. Але марно - сірники наші уже нікуди не годилися. І тут я відчув весь жах і безвихідність нашого становища.

Ми були без вогню, одні в заплутаному підземному лабіринті, у цілковитій темряві. Вибратися звідси можна було тільки навмання. Але можна було і зовсім заблукати. А якщо врахувати, що в таких печерах часто живуть отруйні змії, кажани, гігантські щури та інша погань, то ...

- А ну бахнемо ще раз, я знайду ... - жалібно сказав знизу Ява.

Я судорожно натиснув на спуск. Ба-бах! .. На якусь мить при спалаху я побачив винувато опущені плечі мого друга. «Як він тепер, мабуть, переживає, що упустив сірники», - подумав я (в хвилину біди завжди співчуваєш одному).

Раптово десь поруч пролунав тремтячий Валькін голос:

- М-хлопчики, не стріляйте! Що ви робите?! Валька! Звідки вона тут?!

- Е-ей! Де ти? - Радісно вигукнув я.

- Т-тут ... - І в кількох кроках від нас, за Явіной спиною, несподівано спалахнув ліхтарик.

- Та ти з ліхтарем! От здорово! А то ми сірники втратили, - бадьоро заговорив Ява, пріосаніваясь. І він - в який уже раз - гордо глянув на мене: знову його Валька нам придалася. Та ще в таку хвилину! Це вже прямо як і кіно ...

- А ти-то як тут опинилася? - Запитав я.

- Та потім ... Ходімо звідси ... Тут так страшно ... Та й то правда, поговорити ми ще встигнемо. І ми квапливо зашльопали до виходу.

У-ух! .. Як же добре з підземного, вогкого холоду потрапити в теплі обійми зоряного літнього неба! І якими симпатичними здаються ці похмурі темні дерева! Наскільки краще все-таки на землі, ніж під землею! ..

- А що це взагалі за печера? - Запитав я, озираючись на чорну роззявлену пащу підземелля.

- Та це ж дренажна система. Для відводу підземних вод, - сказала Валька.

І від цих буденних слів «дренажна система» підземелля одразу втратило свою страшну таємничість і стало зрозумілим, чимось на зразок каналізації (хоча я й у каналізацію вночі б не поліз).

- Так що ж, вони вас завели і кинули? Так? - Запитала Валька.

- Та хто їх знає, - знизав я плечима. - Вони поховалися і мовчать. А коли я стрельнув, вони: «Атас!» - І побігли. Хтось із них навіть гепнувся по дорозі! Аж загуло! .. Якби у нас був ліхтарик ...

- Ой, хлопчики! - Схопилася Валька руками за щоки (навіть ліхтариком собі по скроні стукнула). - Там же колодязі! Може, він убився! ..

- Що? Які колодязі?

- Та дренажні! Ви чули, вода шумить? Там йде коридор, а потім - раз! - Колодязь, а потім знову коридор.

Там, де ви були, один хід на схили виводить, а інший - до колодязя. А колодязь глибокий, метрів зо два, а то й більше. Ой, хлопчики!

Ми з Явою перезирнулися.

- Йдемо? - Сказав Ява. Я кивнув.

Це було все одно що потопельник, якого тільки-тільки витягли, знову лізти у воду.

- Дай ліхтарик, - сказав я Вальці.

Тримаючи в одній руці ліхтарик, у другий пістолет, я зробив різкий видих (як па старті) і першим пірнув у підземелля. Якось вже так вийшло, що у всій цій історії мені доводилося бути попереду. Через мене заварилася вся ця каша з годинником, мені її першому й розхльобувати!

Я йшов і відчував себе розвідником, що йде на смертельно небезпечне завдання. Мені не було страшно ні крапельки. Ззаду сопел Ява, за ним шморгає носом Валька. І взагалі ... ми ж ідемо по самій звичайної дренажній системі. Подумаєш! Тільки чого це так тенькает під ложечкою? Ось ще ця «подложечка»! .. Тенькает, коли її не просять ... Нічого ж страшного! .. Ми ж ідемо витягувати Будку, який, може бути, убився, впавши в колодязь. Ой! Щоб тобі! .. Прямо під ніг у мене стрибнула в сторону здоровенна жабіща. Тьху!