Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

Ми ловили кожне слово ... Ось це так! Ось які були наші предки!

В той же день експедиція початку розкопувати козацький курган в степу, кілометри за два від села. І звичайно ж, ми, хлопчаки, до темряви пропадали там, на розкопках І коли археологи відкопали козацьку зброю (шаблю, пістолети), та ще й грановану пляшку з-під оковитої [4] (хоч і порожню), та ще дерев'яну колиску, на якій перлами було викладено вислів: «Козацька люлька - добра думка ...» - ми трохи не попадали в яму. Це було незабутнє видовище! Археологи спершу обережно копали заступами, потім розгрібали землю руками, а потім, намацавши щось, вже зовсім не дихаючи, розчищали спеціальними щіточками ... Ми дивилися як зачаровані. Із землі з'являлися речі, які пролежали в ній більше трьохсот років.

Археологи сказали, що в кургані був похований якийсь славний запорожець з війська Івана Сірка, так як саме туг розбивав свій табір Сірко, коли повертався з Криму, розгромивши кримського хана у Сиваша. І, видно, якраз тут помер від ран один з його товаришів. Тут його і поховали. А за звичаями запорізьким клали в могилу козака зброю його, люльку і обов'язково пляшку горілки, щоб і на тому світі було йому весело.

Ми довго роздивлялися ці речі, особливо пістолети і шаблю, піхви якої були оброблені сріблом, а рукоятка зі слонової кістки.

Ява зітхнув і прошепотів мені на вухо:

- От якщо б знати ... Ми б самі могли відкопати!

Крім кургану, експедиція вела ще розкопки у дуба. Правда, викопали тільки один іржавий кухоль [5] з кришкою, але сказали, що це кухоль мало не самого Івана Сірка.

Потім археологи ходили по селу, подовгу розмовляли з найстарішими нашими дідами і бабками - цікавилися легендами, переказами, а також нащадками козаків-запорожців. Особливо довгою була бесіда зі стосемілетней бабусею Тріндічкой.

- Скажіть, бабусю, будьте добреньким, ким були ваші батько і дід? - Ласкаво питав її низькорослий товстун археолог Сидоренко (той самий, що одного разу втопив у плавнях рушницю).

- Ага ... були, синку, були ... - радісно кивала Тріндічка.

- Ким же вони, бабусю, були?

- Ага, - кивала Тріндічка.

- Чи, може, просто мужичка, гречкосіями?

- Ага, - кивала Тріндічка.

- Гречкосіями? - Розчаровано перепитував Сидоренко.

- Сіяли гречку, сіяли ... - радісно кивала Тріндічка. - І просо, і овес ... А під віконцем хати мак ...

Так нічого від бабки і не домоглися.

Дуже цікавилася експедиція також найстарішими на селі хатами - тими, що під солом'яною стріхою, що в саму землю вросли і мохом взялися. Їх було вже небагато, і археологи кожну з них облазили згори донизу, в усі закутки заглянули. І тут трапилася неприємність, для нас несподівана. Оглядаючи хату, де живе Карафолька, Сидоренко раптом підняв такий радісний гвалт, ніби знайшов золото. На стельової балці, під шаром побілки, він виявив напис: «Цю хату поставив в 1748 році 10 квітня козак Тітаровского куреня Гаврило Карафолька".

- Дивіться, дивіться! - Захоплено кричав Сидоренко. - Це ж історія!

Це ж архітектурний пам'ятник ... Бережіть, люди добрі, бережіть цю хату ... З сьогоднішнього дня ми беремо її на облік ... Це ж така рідкість ...

Вся сім'я Карафолька була приємно здивована - вони самі не знали, в який знаменитої хаті живуть. В той же день з'ясувалося, що і дід Саливон - праправнук запорізького сотника, і голова колгоспу Іван Іванович Шапка - нащадок запорожців, і вчителька Галина Сидорівна козацького роду.

У нас завжди поважали людей похилого віку, але такого успіху вони не мали ніколи. Цілими днями старі не закривали рота - згадували. Дідів і прадідів, бабусь і прабабусь ... І якщо послухати, так всі ці бабусі, як правило, були незвичайні красуні, а діди такі силачі, що ой-ой-ой (один бика колись поборов, інший підводу з картоплею підняв, третій дуб із землі вивернув). Плюгавий, кволих, кривих, горбатих предків не було ні в кого.

Різниця тільки в тому, що одні красуні і силачі були козацького роду, інші - мужицького. І тут нічого не поробиш. Предків не вибирають і не замовляють. Кузьма Барило був козацького роду, Вася Деркач - козацького, Гребенючка - козацького. А ми ... Особливо ми не могли пережити, що Стьопа Карафолька, староста класу, відмінник і взагалі позитивний тип, якого нам щодня ставили в приклад і якого ми через це терпіти не могли, - Стьопа Карафолька, в кому не було ні на гріш нічого козацького, був прямий і безпосередній нащадок славного запорожця. А ми ... У мене ще хоч був десь далеко по материнській лінії якийсь козак-бродяга, а у Яви - нікогісінько, одні тільки ... гречкосії!