Михайло Циба - Акванавти, або Золота жила

— По-перше, саме золото дещо коштує, а по-друге, тут же камiнчик… ви бачите, як виграє синiм, а сам нiбито бiлий, прозорий. Дiамант чистої води! Так, товаришi члени комiсiї, - звернувся Комаровський до тих, що з ним приїхали. — Влаштовуйтесь, хто як може. Ось тут при свiдках будемо складати акта. Стiльчик знайдеться?

Володя метнувся до сарайчика i принiс табуретку.

— Прошу, — сказав фiнiнспектор, всадовлюючи на табурет молодика з папкою, свого пiдлеглого. — Iван Iллiч, принеси сюди саквояж. Ми ж не повеземо у мiсто з сейфом. Складемо туди…

А коли закiнчили складати акта й переписувати все, що було в сейфi, Микита Єгорович, нiби мiж iншим запитав:

— I скiльки це в цiлому? Я маю на увазi грошi? На яку суму тут?

— Я вам не можу сказати точно, — почав було iнспектор, та його якось сердито перебив Микита Єгорович.

— Приблизно!

— Ну, якщо приблизно, — тягнув слова iнспектор. — Виходить сума, заради якої варто було якщо не висушити озеро, то обмацати все дно… Точнiше буде вiдомо потiм. А нащо вам знати?

— Привiт! — вигукнув Микита Єгорович. — Як це нащо? Ми пiвлiта бовталися у водi, шукали все це. Знайшли, здаємо державi, а в нас питають «нащо?» Ви киньте такi собi жарти! Ми маємо право на проценти вiд знайденого.

— Але ж ви не здаєте, ми забираємо…

— Хто вас сюди запрошував? — вже почав нервувати Микита Єгорович. — Ми не злодiї якiсь, ми перший сейф здали i другий повезли б. I розкрили б при людях! Нащо ж ви з рук вириваєте? Та й не в мене, а ось у дiтей…

— Це ви правильно пiдмiтили. Процент вам справдi якийсь належить, але його доведеться здати в дитячий фонд. Так тепер заведено. Ви знаєте, що є такий фонд?

— Менi знати не обов'язково! Ось у них питайте? Шановнi хлоп'ята, ви знаєте, що у нас у державi є дитячий фонд? Ви якось на собi його дiяльнiсть вiдчули?

Хлопцi переглянулися, знизали плечима.

— Так ось, нiкуди ми здавати нiчого не будемо. У нас свiй дитячий фонд. Чи оце не дiти? А тi, хто у фондi, мусили б мати сором i не вiдбирати в дiтей пiд маркою фонду!..

— Як це не вiдбирати? — обурився гiсть.

— А так! Он у Донецьку школярi знайшли скарб. Так його подiлили мiж державою i дитячим фондом. А дiти залишилися, як-то кажуть, з носом! Той, що випрошує милостиню — старець, а той, хто вiднiмає її, називається бандитом! Дiти не знають, куди пiшли тi коштовностi. Може, на зарплату та на премiї дорослим дядям, якi органiзували фонд, щоб мати собi тепле мiсце. Зараз вже стiльки розвелося тих фондiв, що волосся на головi не вистачить!.. Ми на таке не пiдемо! Це наш колектив. Ми проголосуємо i результат вам скажемо. Ми не будемо купувати на цi грошi джинси, хоча декому з нас вони б не завадили. Ми збираємо кошти на будiвництво батискафа! Ось для чого iснує наш фонд. Ось для цього ми працюємо, заробляємо грошi i приносимо користь людям.

— Розберемось, — буркнув фiнiнспектор, застiбаючи саквояж.

— Копiю акта залиште, будь ласка! — мовив Микита Єгорович i пiдморгнув Боцману. — А то я вас знаю! Прошу! — передав папiр Володi i мовив у спину iнспектору: — Хоча б подякували нам за клопiт!

Машини, розвертаючись, смикалися взад-вперед. Вибравшись на шлях, набирали швидкiсть.

Микита Єгорович мовив услiд:

— Кесарю Кесареве!..