Михайло Циба - Акванавти, або Золота жила

Розглядаючи все навколо, старий помiтив неподалiк в очеретi сiру чаплю. Поплямкав губами й, похитавши головою, спiвчутливо мовив:

— Не було тут таких птиць. Дрофи в полi були, чорногузи, а такої не було. I не боїться, люди ж навколо. Все мiняється, навiть птиця й та стала не такою боязкою…

— Дiдусю, нащо вам та птаха! Ви ж не орнiтолог, ви придивiться й пригадайте.

— Та що тут пригадаєш, коли воно й озеро нiби не те. Наче вода опустилася вниз, а берег повищав. Тодi пам'ятаю, нiяких круч не було, ми пiд'їхали прямо до човна… Може, воно саме оце отут? А може, он там далi?

— А може, ще далi! — перекривив його онука.

— Нi, там вже дорога вiдривається вiд берега.

— Значить, тут?

— Та бiс же його знає, нiби так…

Нiчого бiльше не мiг витиснути iз старого Микита Єгоровичi Та й це чимало. Звiдси можна розпочати другий етап пошуку. Розповiв старому, що вони просто знайшли сейф, тiльки вiн виявився нiмецьким.

— Це ще я малим був, — почав дiд, коли вони поїхали назад — Ще тодi казали, нiби за це озеро хапалися нiмцi. У мiстi нiмцi мали два заводи, i, коли сталася революцiя, вони втiкали, а вивезти щось дороге не встигли. Пiзнiше просили, щоб ми дозволили їм почистити озеро й вивезти все, що там знайдуть, а вони за те побудують нам дорогу з мiста аж сюди. Нашi не погодилися. Як-то кажуть, i сам не гам, i другому не дам. Ото ж в цьому озерi, мабуть, щось таки є, крiм нашої скринi.

Вiдвiзши старого на мiсце, Микита Єгорович поспiшав до штабу й сам себе ловив на думцi, що вже звик до хлопцiв i навiть скучав, як вiдривався на цiлий день.

Нетерплячка не давала спокою, пiдганяла, примушувала поспiшати. Перегнати плiт на те мiсце, де вказав старий, не можна. Виникне запитання чому й для чого? Як поясниш? Вирiшив залишити плiт на мiсцi, тим бiльше, що там все гаразд, двигун працює, подає чорну муляку на берег, де вона розпливається в бур'янi й пiд гарячим сонцем дуже швидко висихає.

Зробив триметрового списа з металевим наконечником, сiв у човен i почав майже сантиметр за сантиметром обслiдувати дно. Думав знову прив'язати молоток на капроновий шнур, але такий прилад не зможе пробитися крiзь намул, якщо сейф глибоченько засмоктало, а спис iз гострим наконечником пройде без перешкод.

Ось так з ранку до обiду працював Сорокалiт, поставивши для чогось буї у водi. Його акванавти що знаходилися на цьому ж березi, тiльки на чималiй вiдстанi, дивувалися. Що то їхнiй вожак намислив собi?

Але Микита Єгорович знав, що запитання виникнуть i ламав голову над вiдповiддю.

Публiка така, що брехати належить обережно. За одну мить можна втратити авторитет.

Купався i впускав годинника? Оце саме i є оте, що кажуть бiлими нитками. Мiряю прошарок намулу, щоб знати наперед запаси?.. «Iрунда», як кажуть дiдусь. Звiдки тобi знати, на якiй глибинi починається прошарок сапропелi, адже спис входить у нього так само легко, як i в воду? Краще за все взагалi не брехати. На всi запитання хитренько пiдморгувати й казати, що це черговий секрет! Так i зробив.

Пiсля обiду знову теж саме. Починав вiд буйка, який вiн переносив по мiрi того, як просувався уздовж берега Вiдчував, що така вiдповiдь чомусь не задовольнила нi Боцмана, нi Володю, якi промовчали, але невдоволення можна було вiдчути по тому, як вони знизали плечима.

Пiсля обiду взяв собi напарника, щоб сидiв на веслах, бо самому гребти й обмацувати дно металевим наконечником незручно Оскiльки Боцман, Володя i Гумiрабiк працювали на основному про мислi, в напарники напросився Василько. I це добре, бо дорослiших обов'язково треба було б обманювати, вiдповiдаючи на запитання, а тут свята наївнiсть, що не скажи, повiрять. Так розраховував Микита Єгорович i помилився.

Василько виявився таким «чомукалом», вiд якого не було порятунку до самого вечора.

— А чому ви плаваєте тут, а не там? — вказував пальцем на плiт.

— Один дядько загубив годинника вночi i шукає його бiля стовпа, де було свiтло, горiла лампочка. В нього питають, а де ви загубили годинника? Вiн каже — там, на трамвайнiй зупинцi. А чого ж ви шукаєте тут? Та того, що там темно, а тут лiхтар є… Зрозумiло? викручувався Микита Єгорович.

— Нi, — похитав головою Василько, невмiло пораючись з весла ми для дорослих — Вiн що, пришелепкуватий?

— Хто?

— Ну, той дядько? Володя каже, що ми на муляцi заробимо три тисячi! А Рая йому не вiрить, каже, що ви вже скоро женитесь.

— Я? — здивувався Микита Єгорович — Звiдки в неї такi данi? I взагалi, що з того, що женюсь? А-а, це вас кинув попереднiй вожак, бо женився! Чув я таке. Так звiдки Рая взяла, що менi загрожує одруження?