Марк Твен - Пригоди Тома Соєра

Прокурор сказав:

- На підставі даних під присягою свідчень поважних громадян,\" чия правдивість не викликає найменшого сумніву, ми дійшли висновку, що цей жахливий злочин вчинив не. хто інший, як оцей нещасний, який сидить на лаві підсудних. Ми вважаємо звинувачення доведеним.

З уст бідолахи Поттера вихопився тяжкий стогін, він затулив обличчя руками й безтямно захитав головою, а в залі запала гнітюча тиша. Навіть деякі чоловіки були зворушені, а чимало жінок плакали не криючись. Тоді підвівся оборонець і сказав:

- Ваша честь, на початку цього судового процесу ми мали намір довести, що наш підзахисний вчинив це страшне діяння в неосудному стані, в нападі білої гарячки, спричиненої сп'янінням. Та тепер ми змінили свій намір і не [146] станемо висувати цього доказу.- І він звернувся до судового службовця: - Викличте Томаса Сойєра!

На всіх обличчях, навіть і на Поттеровому, з'явився приголомшений вираз. Усі очі з цікавістю прикипіли до Тома, що підвівся й пішов до суддівського столу. Вигляд він мав наполоханий, бо не тямив себе зі страху. З нього взяли присягу.

- Томе Сойєре, де ви були сімнадцятого червня близько півночі?

Том поглянув на кам'яне обличчя індіанця Джо, і язик його застряг у роті. Публіка затамувала віддих, але хлопець не міг видушити з себе ані слова. Та все ж за якусь хвилину він опанував себе настільки, що спромігся обізватись і його навіть дехто почув.

- На кладовищі.

- Трохи голосніше, будь ласка. Не бійтеся. То ви були...

- На кладовищі.

На обличчі індіанця Джо майнула зневажлива посмішка.

- Чи були ви десь поблизу могили Вільямса?

- Так, сер.

- Говоріть трохи голосніше. Чи близько до неї ви були?

- Майже так, як оце до вас.

- Ви там сховалися чи ні?

- Сховався. [147]

- Де?

- За осокорами, що поруч могили.

Індіанець Джо ледь помітно здригнувся.

- З вами ще хтось був?

- Так, сер. Я прийшов туди з...

- Стривайте, стривайте... Не треба називати ім'я вашого товариша. Коли надійде час, ми викличем і його... Чи ви мали щось із собою?

Том завагався й видимо зніяковів.

- Говоріть, хлопче, не бійтеся. Будь-яка правда гідна поваги. То що ж ви з собою принесли?

- Та тільки... е-е... здохлого кота.

У залі знялася хвиля веселощів, але суддя стримав їх.

- Ми пред'явимо суду кістяк того кота. А тепер, мій друже, розкажіть нам про все, що там сталося... Розказуйте як можете, нічого не пропускаючи, і не бійтеся.

Том почав розказувати - спочатку невпевнено, затинаючись, але потім захопився, і мова полилася в нього вільно й гладенько. Невдовзі в залі все затихло, й стало чути тільки його голос; усі очі були прикуті до нього, слухачі ловили кожне його слово, розтуливши роти й забувши про час, мов заворожені тією жахливою розповіддю. Стримуване збудження публіки сягнуло своєї межі, коли хлопець сказав:

- ...А коли лікар торохнув Мафа Поттера дошкою по голові і той упав, індіанець Джо підскочив з ножем і...

Хрясь! Наче блискавка, метнувся індіанець до вікна, розштовхав тих, хто хотів його затримати, і зник з очей.

Розділ XXIV

Том знову став славнозвісним героєм - утіхою старих і предметом заздрості малих. Його ім'я навіть увічнили в друкованому слові, бо місцева газета проспівала йому хвалу. Дехто твердив, що він неодмінно стане президентом,- якщо, звісно, його доти не повісять.

Як завжди буває, легковірна й непостійна публіка радо прийняла Мафа Поттера в свої обійми і голубила його так само щедро, як зовсім недавно ганьбила. Але подібна поведінка тільки робить публіці честь, отож не варто судити її надто суворо.

Дні Томові повнилися славою і радістю, зате ночі були жахливі. Всі його сни заполонив собою індіанець Джо, в чиїх очах Том незмінно бачив смертний вирок собі. Увечері, [148] коли наставала темрява, ніяка спокуса не могла виманити хлопця з дому. В такому ж безнастанному страху жив тепер і бідолаха Гек, бо того вечора перед вирішальним судовим засіданням Том розповів усе адвокатові Поттера, і Гек страшенно боявся, щоб не виявилася і його причетність до цієї історії,- дарма що втеча індіанця Джо й звільнила його від муки, якою були б для нього свідчення в суді. Щоправда, адвокат пообіцяв бідолашному хлопцеві мовчати, але що та обіцянка? Відколи докори сумління змусили Тома піти поночі додому до адвоката й вирвали із його замкнутих щонайстрашнішою клятвою уст ту лиховісну таємницю, від Гекової віри в людство майже нічого не лишилося.

День у день, чуючи вдячні слова* Мафа Поттера, Том радів, що розказав правду: але ніч у ніч шкодував, що не відкусив собі язика. Часом він боявся, що індіанця Джо ніколи не зловлять, а часом потерпав, щоб його таки не зловили. Хлопець знав, що не матиме ані хвилини спокою, доки той метис не помре і він на власні очі не побачить йог» трупа.