Сергій Гридін - Федько у пошуках чупакабри

В індійців є божество Яма. Страшне і безжальне. Вони уявляють його зеленошкірою потворою, яка в супроводі двох чотириоких собак ходить по світі і збирає душі померлих. Скільки очей мав пес, який вивалився з кущів, та й скільки, власне, тих псів, Фотошопу рахувати було ніколи. Він голосно зарепетував від жаху і кинувся навтьоки, але зашпортався за коріння і впав, прооравши носом піщаний ґрунт. Тоді він скочив на чотири кінцівки і наче великий, химерний жук-богомол, поліз, випнувши кістляве місце нижче спини, та раз за разом оглядаючись, чи зелений Яма не женеться, щоб відібрати у нього душу. Отак оглядаючись, «індійський» йог не помітив красуню-сосну перед собою, з розгону врізався в неї макітрою і впав, гупнувшись, наче поранений буйвіл.

— Оце я називаю ефектною появою! — задоволений собою, Вірус став над поваленим супротивником. — Самим поглядом з ніг збиваю!

— Так! — сіпнув вухастою головою Маркіз. — Це ми можемо!

— Капець! — сказав Біленький, виходячи з кущів. Павлуша з Петриком потягнулися за ним.

— Слухайте! Якщо вже так вийшло, то хоч погляньмо, що у нього в торбинці! — несподівано видав Професор. Сашко здивовано поглянув на друга. Видно, Петрикова цікавість переборола деякі моральні принципи! Але, щиро кажучи, йому й самому кортіло це зробити!

— Давай! — випалив Біленький. — Ми ж нічого брати не будемо, тільки подивимось! — заспокоїв він невідомо кого.

Хлопчаки обережно підійшли до Фотошопа й нахилились над нерухомим тілом.

— Він хоч дихає?! — стривожено спитав Павлуша, не ризикуючи підійти ближче.

— Та що йому зробиться?! Ці йоги і на цвяхах сплять, і під землею можуть дихати, а тут якась нещасна сосна! Подумаєш! — махнув рукою Сашко.

Він нахилився, легенько смикнувши торбинку, розстебнув її і запхав усередину руку. Враз його обличчя розчаровано скривилось. Він понишпорив ще і сплюнув.

— Що там?! — нетерпляче хором запитали Павлуша, Петрик та Федько, а Маркіз повихляв хвостом і вп’явся в Сашка очима. Лише Чупакабра поглядала більше на Віруса, зовсім не цікавлячись знахідкою.

— Облом! — шепнув Біленький, дістаючи з торбинки якийсь брудний корінь. — Оце там все таке!

— Хай тобі грець! — вилаявся Павлуша найгрізнішою дідовою лайкою. — Стільки часу втратили! Казав я вам, що тут ніякого золота немає! — буркнув, ніби і не він годину тому торочив про козацькі скарби.

— Ворушиться! Тікаймо! — голосно шикнув Біленький і шаснув у кущі. Всі інші також розсипались урізнобіч, як курчата від шуліки, і зачаїлися між деревами.

Фотошоп дійсно легенько ворухнув ногами, потім руками, нарешті розплющив одне око і озирнувся навколо.

Він уже давно збирав у лісі лікарське коріння і трави, але ніколи з ним не траплялося ніяких пригод. А тут — учора пропала карта, на якій він позначав, де і яка рослина росте, а сьогодні — привидівся індійський бог Яма у супроводі чотириоких псів. А він же лише скуштував ту невідому рослину! Це ж треба — такий ефект! Йог потрусив головою, намагаючись пригадати деталі останніх подій, але процес завантаження йшов повільно!

У лісі було тихо. Лишень шуміли на вітрі дерева, дзумкотіли самотні комарі, раз у раз скрекотали сороки, яким Собачий завдячував своєю старою назвою.

Несподівано тишу розірвала голосна розмова:

— …Ти, Зіня, не тупи! Тут золота має бути більше, ніж в Ельдорадо!

— А я що? Хіба я проти? Але треба було ночі дочекатися! А то світимось тут, як голий серед поля! Я в міліцію за незаконні розкопки не хочу.

— А вночі, у темряві, ти як копати будеш? Крім того, завтра — вихідний, сюди тьма народу понаїде!

На галявину вийшли двоє. Один із них виявився лисуватим коротуном з кругленьким черевцем, яке нависало над поясом потертих джинсів, щільно обтягнуте футболкою з написом «В пиві — сила, у воді — мікроби!». Другий, натомість, був високим і дуже худим, чим нагадував Чахлика Невмирущого. Військова камуфляжна уніформа висіла на ньому, як на опудалі, в руці він тримав штикову лопату, що поблискувала на сонці.

— Чорні археологи! — шепнув Сашкові Професор. — Вони шукають історичні цінності й продають їх наліво!

Друзі, затамувавши дух, спостерігали, що ж буде далі.

— Зіня! Ти металошукач з машини взяв? — спитав Чахлик, повертаючи до беріз. — Це десь тут! Точняк! Я всі документи в архіві перелопатив!

— А оце що, по-твоєму!? я спитав товстун, демонструючи щось замотане у старий мішок. — Сховав, бо якби міліція зупинила на дорозі, то мали б проблеми!