Сергій Гридін - Федько у пошуках чупакабри

— Щось ти загнув! — не повірив Павлуші Професор. — Звідки тут радіація? Чи, може, поблизу підпільний реактор закопали?

— Я загнув!? А оно дивись — таблички понатикані! — кивнув малий Барабаш.

— «Увага! Рекреаційна зона!» — прочитав Федько. — Що воно таке? Це дуже небезпечно? — засовгався він на Нюриній спині.

— Тьху на вас! — зареготав Біленький. «Рекреаційна» — це там, де відпочивають на природі! «Радіаційна»! — передражнив він Павла Віталійовича. — Наплів тут! Хоч зараз лягай і руки складай!

— Давайте скупнемося швиденько і підемо Фотошопа шукати. Спиною чую, що він десь тут! — запропонував Професор. Усі радо погодилися. Хлопці поскидали одяг і з вигуками захоплення пострибали у воду.

— Гей ви, скарбошукачі! — кинув їм услід Федько, злізаючи з Чупакабри, — будете так репетувати — всіх конкурентів розлякаєте! За ким тоді стежити?

Хлопці притихли. Вони трохи похлюпались і повиходили на берег. Купатися мовчки було не дуже цікаво. Маркіз, який цього разу теж по шию зайшов у воду, подався за ними. Тим часом Федько, влігшись коло Нюри, сонним поглядом дивився на озера, а паця, хоч як їй кортіло похлюпатись, мужньо терпіла спеку, боячись потривожити свого любого Віруса.

— Ну що? — сказав, одягаючись, Біленький. — Тепер на Собачий? Погуляємо, подивимось.

— А далеко звідси? — спитав Петрик, теж натягуючи футболку на вологе тіло.

— Та ні! — озвався Павлуша. — Метрів двісті! Он за тими трьома високими березами! — кивнув головою.

— Слухайте, хлопці! — примруживши око, мовив Професор. — А звідки це в сосновому лісі берези взялися!?

— Дійсно! — погодився Сашко. — А я навіть не задумувався, хоча бачив ці берези тисячу разів! Сказано — Професор, — з повагою поглянув він на товариша.

— Головне правило скарбошукача! — підняв пальця Професор. — Найцінніші скарби ховаються в людних місцях і неодмінно позначені орієнтиром, просто треба зуміти його розпізнати. Те, що відрізняється від навколишніх предметів!

— Ага! Це воно зараз людне місце! А коли козаки тут стояли — хтозна, яке було! — не погодився Біленький. — Хоча зараз воно якраз безлюдне, — додав він, кинувши оком по пустельному березі. — Але ці дерева реально випадають із картинки! Ходімо! Спочатку спробуємо нашого індійського друга знайти, а потім з березами розберезимося… тобто розберемося!

Друзі попрямували вздовж берега.

Федько знову їхав на спині у Нюри, відчуваючи себе падишахом верхи на слоні. Його задоволена пика аж мінилася від щастя. Та й Чупакабрі, здається, теж не було неприємно! Своя ноша не важка! І вона несла її гордо!

— Стоп! — несподівано голосним шепотом скомандував Сашко. Він ішов попереду, а тапер миттю сховався за стовбуром. — Там хтось є!

— Йог! Точно він! — просунув свою головешку Павлуша. — Я ж казав, що він тут увесь час риє!

— А що це з ним!? — вражено спитав Марко, пролазячи між ногами товаришів.

Рудий «індієць» Фотошоп дійсно був зовсім близько. І навіть не на Собачому! Якраз попід тими самими березами він маленькою саперною лопаткою щось викопував. А беручи це щось у руки, він щоразу прикладав його до грудей, потім цілував, промовляючи якісь незрозумілі слова, і тільки після цього клав у торбинку на поясі. Час від часу йог ставав на коліна, повертався обличчям до найближчої берези і кланявся, стукаючись лобом об коріння, яке випиналося над землею.

— Здурів! Я чув про таке! Ті, хто скарб знаходять, часто божеволіють. Від щастя! — зробив висновок Павлуша. — Ич! Яка пам’ять у нього! Без схеми риє, як екскаватор! Видно, не перший раз тут золото збирає! — зморщив носа малий Барабаш.

— Точно того! — покрутив пальцем біля скроні Професор.

— Мені покажіть!!! — голосно вигукнув Вірус, який за спинами хлопців нічого не бачив.

Він тупцявся по землі і аж зеленів від злості. Крило йому ще боліло, піднятися в повітря він не міг, а цікавість вирувала в ньому з дикою силою. Нюра, бажаючи йому допомогти, підсунула своє рильце Федькові під п’яту точку і різко змахнула головою. Правду кажуть: добрими намірами мостять дорогу до пекла…

Вірус підлетів у повітря, змахнув кілька разів крильцями, зойкнув, гепнувся на всипану сухою хвоєю землю і покотився просто під ноги Фотошопу. Той здригнувся з несподіванки й вирячився на невідому яскраво-зелену істоту. Тієї ж миті, гнаний інстинктом халати все, що летить або котиться, слідом за Федьком вискочив із голосним гавкотом Маркіз.