Сергій Гридін - Федько у пошуках чупакабри

Так званий острів був неподалік масової стоянки, однак місцина ця залишалась безлюдною, чим і користувались рибалки-автомобілісти. Річ у тому, що Сорочий (так раніше називали його місцеві) насправді був скоріше півостровом, з одного боку з’єднаним із берегом вузьким кам’янистим перешийком. З іншого боку від пляжу його відділяла досить широка смуга води.

Одного разу на озеро приїхала порибалити ватага чоловіків. Не скажу, як щодо водія, але всі інші риболови стояли на ногах не досить твердо. Вони прибули уже в сутінках, розклали своє манаття на березі і стали облаштовувати табір. Закінчували майже в темряві. Судячи з усього, збиралися ґрунтовно і мали серйозні наміри, тож, хильнувши ще трохи «вогняної води», один із них (усі звали його Петровичем) пішов ловити сомів. Дійсно, в Чорному вони були, і то чималенькі. Ходили навіть чутки, що якось велетень-сом потягнув за ногу маленьку дитину і її тато ледве врятував малечу.

Рибалка, похитуючись, насилив на чималий гачок смаженого горобця (як відомо, то найкраща принада для сомів!) і, сильно розмахнувшись, закинув снасть у воду. Зробивши це, він повернувся до громади та продовжив святкувати єднання з природою. Через деякий час дзвоник на снастях сповістив про те, що хтось таки понадився на дармовий харч. Ледь тримаючись на ногах (мабуть, від утоми) риболов потягнув за жилку. Сом уперся і ніяк не хотів виходити з води. Тоді рибалка сіпнув сильніше. Сомище видав незрозумілий звук і нарешті піддався. Петрович став намотувати жилку. Риба йшла, майже не чинячи опору. От уже плюснуло біля берега. Підсвічуючи собі ліхтарем, рибалка взяв підсака, щоб витягнути сома з води. Коли він нахилився, то з несподіванки кинув ліхтаря і голосно зарепетував — на нього дивились вирячені чортячі очі! Волохата морда з широко розкритою пащею і висолопленим яскраво-червоним язиком намірялася схопити його за руку!

На крик збіглись товариші риболова. Один із них тремтячою рукою спрямував світло на воду. Там хапав дрижаки і скавулів на повний голос від болю чималенький кудлатий пес. Як виявилось, Петрович не розрахував свою силу і закинув принаду аж на «острів». Чийсь Бровко не зміг утриматись від спокуси і схопив пащекою горобця, який смачно пахнув олією. Відчувши вістря гачка, пес навіть не пручався, чим і врятував своє життя.

Як підсумок, Петрович кинув пити, острів отримав нову назву — Собачий, і по-іншому його вже не називали, а Бровко досі втікає від горобців і забивається в буду, почувши їхнє цвірінькання!

— Ги-ги-ги! — аж заходився в рюкзаку Федько, пожовтівши, як стиглий лимон. — Оце історія!

— І чого тобі так весело? — зиркнувши на Віруса, здригнувся Маркіз, напевне, він уявив себе на місці того Бровка. — Це ж боляче! — вигукнув пес, а потім не втримався і теж розсміявся. Зрештою, «сом» особливо не постраждав, а оповідка була дійсно смішною.

— От саме туди нам і треба! — сказав Біленький.

— Ходімо! — покликав за собою Павло Віталійович, повертаючи на якусь вузеньку вуличку. — Я тут коротку дорогу знаю! Удвічі швидше виходить.

Усі посунули за ним. І ніхто не озирнувся і не побачив, що, ховаючись попід парканами, за ними стежила Нюра.

Сонце підбивалось усе вище. За яких чверть години припікало так, що добряче захотілося похлюпатись у прохолодній водичці. Але село ніяк не закінчувалось. Друзі йшли «короткою дорогою», і, здавалося, їй не було кінця.

— Егей! По-моєму, ми тут уже проходили! — Федько сіпнув за вухо Біленького.

Той зупинився. Вірус був нелегкий, а надто в таку спеку.

— Точно! — роззирнувся хлопець. — Я ще тут гілку з вишні відламав — від мух відмахуватись! — кивнув він на свіжозламаний сучок і повернувся до малого Барабаша. — Слухай, ти, Сусанін! Ти довго нас по колу водити будеш!? «Коротку дорогу знаю…»

— Та я ж уже рік сюдою не ходив! Забув! — виправдовувався Павлуша, спустивши очі. Він дійсно заблукав! До того ж у рідному селі! Ото сором!

— А я собі думаю: коли вже вийдемо з того села! — тяжко дихаючи, влігся на землю де Переймало. — А ми тут, виявляється, гуляємо!

— Прийшли вже! — гостро кинув Павло, мінячись на лиці.

— Та чого ти!? — повернувся до брата Сашко. — От довели хлопця!

— Не то! Ти осьо туди дивись! — мовив блідий Павлуша. Біленький повернувся у вказаному напрямку.

Біля одного з дворів мирно паслося теля. Десь ґелґотіли гуси. Порпались у пилюці кури. Ніякої небезпеки на горизонті не було.