Сергій Гридін - Федько у пошуках чупакабри

— Відновлення програмного забезпечення! Антивірусний захист вашого залізного друга! — несподівано пролунало в кімнаті, ніби голос радіодиктора. Професор із Біленьким перезирнулись. По-перше, де радіо? По-друге, голос видався дуже знайомим, хоча пригадати, кому він належить, хлопці ніяк не могли. — Не зрозумів! Оце так тут зустрічають давніх друзів? — і з-за монітора виткнулося знайоме, ледь призабуте, але таке рідне рильце.

— Федько! — заволали хлопці. — Ти знайшовся!

Вони кинулися до Віруса, підхопили його на руки та міцно стиснули в обіймах.

Збоку підскакував і намагався лизнути Федька в ніс Марко, бризкаючи слиною від надміру почуттів. Радість друзів, які так несподівано зустрілись, була безмежною! Федько аж мінився всіма кольорами веселки і лишень кректав від міцних обіймів. Тільки Павлуша здивовано витріщався, не розуміючи, що це за гігантський хробак з крильцями та свинячим носом.

— А нехай вас качка копне! Чого репетуєте як недорізані!? — раптом прогриміло від дверей. Дід Ілько, сердито настовбурчивши вуса, позирав на дітвору з-під насуплених брів. — Не можна чоловікові навіть подрімати після обіду, гицелі ви такі-розтакі!

Хлопці злякано розступилися. Вірус, ніким не підтримуваний, впав на підлогу, але швидко зорієнтувався, замахав своїми коротенькими крильцями і сховався під прасувальну дошку, зашарудівши якимись коробками. Павлуша інстинктивно закрив від діда Вірусову схованку своїм худеньким тільцем.

— Бодай тебе миша вбрикнула! — вражено роззирнувся по кімнаті Ілько. — Це що там таке полетіло!?

— Де, діду!? — підняли на старого «чесні» оченята малий Барабаш і Біленький. Професор визнав за краще промовчати. Маркіз уже хотів щось сказати, але міцна хазяйська рука замкнула йому пащу.

— Та осьо! — махнув церед собою рукою дід. — Таке, ніби здоровеча муха! Ще й пістрява! — він витер рукавом свої очі, які без окулярів іноді зраджували господаря.

— Діду! То вам привиділося! — відповів Павлуша. — То, мабуть, якась тінь від вікна!

— Так-так! — підтакнув Біленький. — Оптична ілюзія.

Дід підозріливо глянув на братів.

— Бодай тобі сто чортів та сіра свита! — вилаявся Ілько. — Казав Таньці, що компот забродив, а вона: «Пийте, тату! Воно свіже»! От тепер усяка чортівня і ввижається! — дід розвернувся і почовгав до своєї кімнати.

— Фу-у-у! Обійшлося! Я вже думав — спалились! — Сашко радісно підморгнув малому Барабашу. — А ти молодець, не зламався! Зразу видно, чия кров!

Хлопець обійняв Павлушу за плечі і чмокнув у вихрасту маківку. Павло Віталійович смішно сіпнув головою і притулився до брата, але тут-таки відсунувся, прибравши незалежного та дуже дорослого (на його думку) вигляду.

— Та ми, Барабаші, всі такі! — гордо підняв він голову, і Сашко дав йому легенького щиглика.

— Егей! Пістрява примаро! Вилазь! Дай я нарешті тебе роздивлюсь як слід! — гукнув Біленький. У кутку зашаруділо, і з-під прасувальної дошки виглянули двійко блискучих очей.

— «Тепла зустріч», дубль другий! — промовив Вірус, вилазячи зі своєї схованки. — Іди до мене, любий, стисни мене в гарячих обіймах! — і він широко розкинув свої лапки.

— Тьху! Ти на яких сайтах зависав? — розсміявся Професор.

Біленький і собі усміхнувся, взяв Федька на руки, прикрив сорочкою від сторонніх очей і потягнув до їхньої кімнати, щоб послухати Вірусову розповідь про те, що сталося з ним після зникнення.

…Отаке-то буває! — закінчив Федько свою історію, зжувавши по ходу розповіді з десяток пампушок і запивши їх доброю склянкою молока.

Його черевце закруглилося, набрало рожевого кольору і нагадувало зараз ситий животик немовляти.

— Оце так! — кивнув Біленький. — Тут можна окрему книжку писати про твої пригоди зі шмиглями.

— А що? І напишу! — аж скочив на ноги Федько. — Популярний у реальному та віртуальному світах письменник, автор жахливих історій, страшний зовні, але ніжний глибоко в душі, неперевершений Вірус Федько і його книга «Як позбутися проблем зі шмиглями?» — продекламував він, ніби оголошуючи бійця на рингу.

— Щось воно більше на книгу лікаря Комаровського скидається! «Проблеми із шмиглями…» — передражнив Сашко. — Ніби про нежить і способи його лікування!

Хлопець по-дружньому штурхнув Федька. Той брикнувся на спину, змахнувши крилами, позеленів і вкрився фіолетовими крапочками: