Рудольф Еріх Распе - Пригоди барона Мюнхаузена

Вирватися з цієї збруї він не міг — був запряжений, як кінь!

Я продовжував щосили поганяти його.

Хижак мчав уперед, тягнучи за собою мої сани.

Ми неслися так швидко, що вже через дві-три години галопом влетіли в Петербург.

Вражені жителі міста юрмами вибігали подивитися на героя, який замість коня запряг у свої сани лютого вовка. У Петербурзі мені жилося добре.

Я частенько ходив на полювання і тепер із задоволенням пригадую ті веселі часи, коли зі мною мало не щодня траплялося стільки дивовижних історій.

Одна пригода була дуже потішна.

Річ у тім, що вікна моєї спальні виходили на великий ставок, де водилося чимало різної дичини.

Якось вранці я підійшов до вікна і помітив на плесі диких качок.

Я миттю схопив рушницю й кинувся сторчголов із дому.

Але, поквапом збігаючи сходами, я вдарився лобом об двері — так сильно, що з очей у мене посипались іскри.

Та це мене не спинило.

Я побіг далі. Ось нарешті й ставок. Прицілююсь у найжирнішу качку, хочу вистрілити і з жахом помічаю, що в рушниці немає кременя! А без кременя не постріляєш…

Бігти додому за кременем?

Таж качки можуть полетіти!

Я сумно опустив рушницю, подумки проклинаючи свою долю, і раптом мені сяйнула блискуча думка.

Щосили я стусонув себе кулаком по правому оці. З ока, звісно, так і сипонули іскри, і порох вмить спалахнув.

Так! Порох зайнявся, рушниця вистрілила, і я вбив одним пострілом десять пречудових качок.

Тому раджу вам щоразу, як тільки надумаєте запалити вогонь, так само добувати іскри для нього зі свого правого ока.

На, на жаль, у мене не лишилося жодної кулі. А я саме цього вечора чекав у гості велику компанію друзів — мені конче хотілося пригостити їх дичиною. Я взагалі людина гостинна та щедра. Мої звані обіди та вечері славилися на весь Петербург. То як я можу повернутися додому без качок?

Довго я міркував, що ж мені робити, — аж раптом пригадав, що в моїй мисливській сумці залишився кусник сала.

Еге ж бо! Це сало буде чудовою приманкою. Дістаю його із сумки, хутенько прив’язую до довгої і тонкої мотузки й кидаю у воду.

Качки, побачивши поживу, підпливають до сала. Одна з них жадібно ковтає наживку.

Але сало слизьке, тому кусник, швидко пройшовши крізь качку, вискакує у неї позаду!

Таким чином качка нанизується на мою мотузку.

Тоді до сала підпливає друга качка, і з нею відбувається точнісінько те ж саме.

Качки одна за одною ковтають сало і нанизуються на мою мотузку, наче намистини на нитку. Не минуло й десяти хвилин, як усі качки вже у мене на шворочці.

Можете уявити, як я тішився, дивлячись на таку багату здобич! Мені лишалося тільки витягнути спійманих качок із озера та віднести моєму кухареві. Оце буде бенкет для моїх приятелів!

Але як же їх усіх донести?

Я зробив лише кілька кроків, а вже заморився. І раптом — уявіть собі моє здивування! — качки злетіли в повітря й підняли мене аж під хмари.

Інший на моєму місці розгубився б. Але я — людина хоробра й винахідлива. Зробивши руль із власного сюртука, я полетів додому, керуючи качками.

Проте як спуститися вниз?

Дуже просто! Моя винахідливість знову стала мені в пригоді.

Я скрутив кільком качкам голови, і ми почали повільно спускатися на землю.

Я потрапив просто в димохід власної кухні! Яке обличчя було у мого кухаря, коли я з’явився з пічки, — це треба було бачити!

Добре, що він ще не встиг розпалити вогонь.

Добре бути винахідливим! — Якось мені вдалося одним пострілом підстрелити сім куріпок. Після цього навіть мої вороги не могли не визнати, що я — найкращий стрілець у всьому світі, що такого влучного, як Мюнхаузен, ще ніколи не було!

А було це так.

Я повертався з полювання, розстрілявши всі свої кулі. Раптом у мене з-під ніг випурхнуло семеро куріпок. Звісно, я не міг допустити, щоб від мене втекла така чудова дичина.