Марія Ткачівська - Обережно, діти!

– Удень краще видно, ніж уночі, – командував Павло. Він краще знається на таких справах.

Яблуня була стара, але гілляки сягали аж до землі. Знизу не було жодного яблучка. Довелося лізти. Кора була колюча і погано пахла. Раніше баба Настка чимось її натирала, щоб діти в її город не лазили. Я не знав, як мені вибратися на дерево. Анетка поправила шортики, потерла руки і полізла перша. Павло – за нею. Я знайшов у траві яблуко. Воно було червоне і привабливе. Я витер його об штани і вкусив. Не встиг я розкуштувати, як переді мною з’явився величезний жовтий пес. Він дивився на мене й голосно дихав. Його величезний червоний язик теліпався, мов аркуш паперу.

– Вилазь до нас! Швидше! – гукнула Анетка.

Як тільки пес почув Анетчин голос, відразу почав гавкати. Я не пам’ятаю, як видряпався на гілку. Анетка і Павло тримали мене за руки. Пес не відступав від дерева ні на хвилину. Мені здавалося, що я сиджу на дереві півдня. Я хотів їсти і спати. Анетка і Павло весь час хрумкали яблука. Мені не хотілося ні яблук, ні пригод. Коли я згадував, що зараз прийде баба Настка, моє чоло відразу мокріло. Я вирішив злізти з дерева. Та як? Пса не підкупиш! Він вірно сидів біля дерева і чатував. Тільки ми пробували поворухнутися, він починав гавкати.

Якби ми знали, що баба Настка спустить пса, ми б ніколи не подалися до її саду.

Нам на допомогу прийшов Анетчин пес Бровко. Він звідкись приніс кільце ковбаси і поклав біля порога. Жовтий пес відразу занюхав ковбасу і побіг на запах. Виявляється, можна підкупити будь-якого пса. Навіть якщо його господинею є зла баба Настка.

Я ще так швидко ніколи не злазив з дерева! Навіть не думав, що скаже бабуся, коли побачить мої розірвані штани.

Ми ще жодного разу так не обіймали Бровка, як сьогодні. Тільки після обіду моя бабуся весь час допитувалася, чи я не бачив ковбаси. Я сказав, що з’їв її. Бабуся довго дивилася на мене своїми великими очима.

– Сам? – перепитала вона.

Я нічого не відповів, але дав собі слово, що більше ніколи не лазитиму в чужий сад, хай якими смачними будуть там яблука. Я навіть пообіцяв собі, що коли зароблю гроші, куплю бабі Марині два кільця ковбаси, а не одне.

До вечора я просидів у хаті. Мені зовсім не хотілося дивитися у вікно. Я знав, пес Мефодій не вміє розповідати, але зустрітися з бабою Насткою мені аніскілечки не хотілося.

Уже почало темніти. Павло котив по дорозі гарбуза. Анетка постукала до мене у вікно.

– Я ненадовго, – сказав я бабусі і без особливого ентузіазму поплентався на вулицю.

Павло сам вирізав гарбузові очі, ніс і рот. Ми викотили гарбуза на дорогу, запалили у ньому свічку. Як тільки наближалася машина, ми відразу тікали в кукурудзу.

Машини щоразу зупинялися і об’їжджали гарбуза. Дехто виходив із машини й голосно лаявся такими словами, які вчителька забороняє вимовляти дітям.

Я дивився на годинник, бо пообіцяв бабусі довго не затримуватися.

– Ще одна машина, і розходимося, – скомандувала Анетка.

Я навіть зрадів такій пропозиції.

На останню машину ми чекали досить довго. Нарешті здалека засвітилися фари, і ми знову заховалися в кукурудзу. Коли я присів, відчув, що сиджу на їжаку. Мене добряче запекло, але про це не сказав нікому. Я ж не дівчинка. (Зате з того часу я завжди дивлюся, куди сідаю.)

Навіть не пам’ятаю, чи виходив із машини водій і чи лаяв нас дорослими словами. Я поспішав додому.

Ввечері я випив склянку молока і ліг у ліжко. Місяць дивився на мене крізь шибку. Можливо, в цей час дивиться на нього баба Настка? Я вирішив завтра забити дірку в її паркані. Не знаю, коли заснув. Знаю тільки, що мені довго снилися паркан, яблуня, пес Мефодій та голки від їжака.

Зранку я обірвав маленьку яблуньку, що росла в нас під вікном, щоб висипати під яблуньку бабі Настці. Мама казала, ніколи не можна брати чуже. Я добряче обдряпав руки, навіть розірвав футболку. Павла не кликав на допомогу, ще висміє! У селі інші закони. Я зібрав яблука в кошик, що на кухні, і потягнув до паркана баби Настки. Наступного дня дірки в паркані вже не було. Тільки бабуся Марина ніяк не могла зрозуміти, що робить біля паркана кошик, який вона несе на Великдень до церкви, та ще й із зеленими недостиглими яблуками. Вона недовго сварилася. Значить, ще не бачила обірвану яблуньку.