Марія Ткачівська - Обережно, діти!

– Чому ж би й ні! Це все одно була твоя ідея, – спокійно промовив я, не відриваючи погляду від води.

– Нахаба! Ти такий, як усі чоловіки, – затиналася Ксенька. – Тобі тільки інші жінки в голові, – вона почала не на жарт схлипувати. – Я стараюся, все роблю, а ти хоч би чимось допоміг мені. Дивися, як інші чоловіки дбають, допомагають, працюють, побиваються, а ти… Я не хочу з тобою жити… Завтра ж подам на розлучення.

Мені чомусь здавалося, що ми ще були не одружені.

Я ніяк не міг збагнути, до чого тут інші чоловіки, та мені стало шкода Ксеньки. Я підвівся, пригорнув її і навіть поцілував у щічку. Раптом мені стало шкода себе. Я уявив, що мушу щодня вислуховувати такий концерт ледь не все своє життя, і в мене остаточно пропало бажання одружуватися. А належати до статистики розлучених мені не хотілося. Той, хто подає на розлучення, мусить платити. Це я від тата чув.

– Давай краще зачекаємо, – прошепотів я Ксеньці на вухо.

– Що ти сказав? – притупнула ногою Ксенька.

Я зрозумів, що сказав неправду. Я не збирався чекати. І ніколи з нею не одружуся.

На нас ніхто не зреагував. Усі подумали: звичайна сімейна драма.

– Чи обіцяєш ти, раба Божа Ксеню, що будеш вірною рабові Божому Маркові… – тренувався Павло.

Ксенька підійшла до нього і дала йому за його старання печиво. Задоволений Павло відразу засунув його до рота. З рота потекла кров. Він тримав в одній руці свій другий молочний зуб, а в іншій засушений глиняний тортик. Перший зуб у нього випав, коли Ксенька запропонувала йому вкусити пластмасове яблуко.

– Гірко, гірко! – тренувався Дмитрик. Він досі нічого не збагнув.

Ксенька почула «гірко», спіймала мене за вуха і потягла до себе. Я думав, що став жертвою Пилососа. Я ледь не задушився! Таким я не уявляв свій весільний поцілунок.

– Гірко, гірко! – підхопив Павло.

– Позакривайте пельки, – втихомирювала їх Анетка. – Весілля відміняється.

– А вишні? – не вгавала Віра.

– Можете їсти свої вишні, – схлипнула Ксенька і лягла у своїй білій сукні на обліг, саме туди, де Дмитрик потайки кидав чорні від вишень кісточки.

Усе, мабуть, на цьому й закінчилося б, якби не Ксенька. Вона втовкмачила собі, що вагітна. Від того, що поцілувала мене. Вона навіть боялася бабі признатися, бо та здерла б з неї три шкіри. Так Ксенька казала. Я знаю, від поцілунку діти не народжуються. Та про всяк випадок чекати дев’ять місяців мені все ж таки доведеться.

У Павла вже є джойстик. Йому тато купив за вісімдесят вісім гривень. Щастить же людям! Я також такого хочу. Якщо мама не захоче мені такий купити, почну сам складати на нього гроші. Усі хлопці на такому помішані. Джойстик – це маніпулятор. Такий, що машина повертається на триста шістдесят градусів. Не треба сидіти перед комп’ютером і псувати зір. Я так і поясню мамі.

Павлові тато ще привіз із Києва машину. З кермом і справжніми педалями.

Я про це довідався тільки сьогодні.

Мені цілу ніч снився джойстик. Павло постукав до мене, коли я ще спав. Я думав, що то землетрус.

Голова ніяк не пролазила у футболку. Ми бігли до Павла через дірку в паркані. Тільки біля дірки я помітив, що в мене один кед білий, а другий – чорний. Я не вертався. Ксенька показала, що моя футболка була навиворіт. Та байдуже. Хай не дивиться.

Павло сів у машину, витягнув шию (так часто гуси роблять, я бачив), покрутив кермом і натиснув на педалі. Машина рушила. Павло вміє добре їхати. Увечері навчився, коли всі спали. Павло сам розповідав.

– Сьогодні машина щось трохи барахлить. Мотор перегрівся, – пояснив Павло, підводячись із кропиви. Чому я подумав, що він не впорався з кермуванням?

Мені здавалося, що ця машина без мотора.

– Хіба таке можливо? – викотив очі, як колеса, Павло. Павлів тато краще знає.

Я хотів допомогти Павлові витягти машину з кропиви. Мені дуже свербіли ноги. Я намагався про це не думати.

– З гірки з’їжджати легше, – народилася у Павла геніальна ідея.

Спочатку ми тягнули машинку до гірки по черзі, а потім – утрьох. Павло дозволив мені бути першим. Я навіть плечі випрямив. Дмитрик мені заздрив. Анетка не сказала нічого, тільки покрутила губами. Цього разу вона не дала Павлові щигля за те, що той зробив щось не так. Я не люблю її щиглів.