Марія Ткачівська - Обережно, діти!

Мама все-таки попрасувала тупі штани, але блузку доведеться ще купувати. На купівлю блузки пішло півсуботи. Мама казала, що це остання покупка цього року. Минулого місяця вона казала те ж саме. Вечірка мала бути о п’ятій. Випрасувана новенька блузка висіла на вішачку. І що ці жінки бачать у ній гарного? Блузка як блузка.

Лінка ще не спала. Через те збирання всі про неї забули. Вона повзала по підлозі і хникала. Я як старший вирішив нею зайнятися. Пішов на кухню, налив у пляшечку молока і тричі сказав про це мамі. На всяк випадок повторив ще раз.

– Поклади малу спати, поки я зайнята, – попросила мама.

Вона завжди зайнята, подумав я і поплентався в дитячу, тягнучи за собою Лінку. Лінка ніяк не хотіла йти. Я показував їй іграшку, давав свої машинки. Вона пхинькала і не прислухалася до моїх прохань.

Я вирішив показати їй Софійчину блузку: всі жінки реагують на шмаття. І справді! Не встиг я зняти її з вішачка, як Лінка схопилася за неї двома руками і повисла на ній, мов на маминому халаті. Я спробував відібрати. Це ніяк не вдавалося. Лінка знову завелася плачем, і я капітулював. Гаразд. Я навіть не заперечував щодо примірки. Я одягнув Лінку в Софійчину блузку, і та щасливо застрибала по кімнаті. Я причинив двері, щоб часом Софійка не побачила. Оскільки вона знову висіла на телефоні, небезпеки не було ніякої.

Я спробував скинути Софійчину блузку і знову повісити на вішак. Лінці це не подобалося і вона почала верещати ще дужче, ніж досі. Щоб, не дай Боже, не прийшла мама, я готовий був навіть залізти з Лінкою в ліжко, тільки б вона не горланила.

Від чого я прокинувся, сам не знаю. Знаю тільки, що Лінки поруч не було.

Я пригадав, як опинився у Лінчиному ліжку й похолов. На кухні не було нікого, у вітальні теж, я прожогом помчав до спальні. Лінка!

Тато сидів на дивані, пригорнувши до себе сестричку, мама стояла поруч і дмухала на нього рушником. На столику стояла склянка з водою і якісь піґулки. Лінка була у тій же блузці. Я бачив тільки її спину…

Не знаю, що було із Софійкою, коли ми з Лінкою заснули. Знаю тільки, що Софійка перекинула всю квартиру догори дном… На вечірку вона не пішла. Годину пролежала в ліжку і згодом подалася до своєї двоюрідної сестри. Казала, що буде в неї ночувати.

Тато втомлений повернувся з відрядження і приліг відпочити. Мама пішла на ринок. Тим часом Лінка тихенько виповзла з ліжка і пішла до дзеркала. Нова блузка їй дуже подобалася. Лінка вирішила, що до нової обнови їй потрібно ще дещо. Вона взяла мамину косметичку і вишкрябувала нігтями всі коробочки.

Далі вийняла із сумочки червону помаду і намалювала нею губи. Цього їй виявилося замало. Щоб виглядати дорослою, вона ще розмалювала щоки, шию, ніс, у носі, руки, блузку… Лінка вилізла на тата і почала його термосити, щоб розбудити і похвалитися. Коли тато розплющив очі і побачив Лінчине червоне обличчя, він так скрикнув із переляку, що аж Лінка звалилася на підлогу. «Швидка» приїхала через десять хвилин. Татові довго пояснювали, що це була тільки губна помада, а не кров і що з Лінкою все гаразд. Софійка зі мною не розмовляла цілий тиждень. Мама пояснила, що тато ледь не отримав інфаркт. Я добре не знаю, що таке інфаркт, знаю тільки, що щось недобре. Про мене, звичайно, всі забули, і про блузку ніхто більше не згадував. Тільки Софійка, коли їй довелося наступного разу йти на вечірку, показала мені кулака.

Нам тепер не треба буде часто ходити в гості до тітки Марини. Вона скоро виходить заміж. Тепер буде менше гладити мене по голові. Я погодився йти з мамою та Лінкою до тітки тільки за тієї умови, що в мене скоро буде кішка. Якщо чесно, я сумніваюся, що воно так буде. Хай думають, що я повірив.

Для Лінки гості – свято. Вона відразу перетрусила всі шухляди і вилізла на тумбочку. Виявляється, дістати із серванта кришталеві склянки було зовсім не важко. Я мав би це передбачити. Я прибіг до кімнати, коли почув брязкіт скла і щасливий Лінчин сміх. Ногою я обережно заштовхав уламки склянок за шафу і встромив Лінці в руки ляльку, яку їй перед тим подарувала тітка Марина. Лінка відразу взялася до роботи. Досліджувати, що там усередині, – її улюблена справа. Проте це їй швидко набридло, і вона залізла під стіл.