Єжи Путрамент - Четверо в яхті

Хлопці глянули в його бік. Картина була справді захоплююча. За два кроки від них, біля стіни, стояв столик, оточений півдюжиною стільців. А на столику тарілки, тарілки! Склянки, склянки! І пляшка. Велика пляшка, просто бутель.

У Здіся пересохло в роті: адже тарілки на столику були не порожні. Чарівний бігос блідо зеленів на одній, а на другій голубувато виблискували три шматки маринованого оселедця.

Перш ніж численні установи й організації, покликані оберігати мораль шкільної молоді, візьмуться за наших героїв, ми пригадаємо їм саме ці пом'якшуючі обставини. Цей бігос і ці оселедці! І випите перед тим пиво! І те, що вони не снідали й не вечеряли. А потім ентузіазм змагання. І збудження, викликане незрозумілою перемогою. І, нарешті, те, що трапиться потім.

Отже, худий парубок широким жестом відкрив перед командою «Аталанти» захоплюючу картину: столик з їжею. З шести стільців чотири були зайняті; за два інших пірати, що лишилися біля столика, саме вели запеклий бій з екскурсантами.

— Швидше! — крикнув парубок. — Не бачите, що робиться?

Останній сумнів промайнув у голові Здіслава: «З огидною Павловською за одним столиком?» Але він відхилив цей сумнів. По-перше, — подумав він, — тепер уже можна. Тепер — це означає після гонок. По-друге, було досить одного погляду, щоб переконатися, що саме цієї противної особи біля столика не було.

Троє чоловік привітало їх. Парубок підштовхував хлопців, і вони, нарешті, добрели до стіни. Там стояв нещасний рульовий, невисокий шатен з дуже непіратським, добродушно приплюснутим носиком.

— Знайомтесь, — сказав парубок, — ось наш рульовий.

Той похмуро подав хлопцям руку.

— А це його улюблена, Еліана, або Зайчик.

Невисока блондинка, справді з заячим, тобто великим, але лагідно закругленим на кінці носиком і таким самим підборіддям, солодко посміхнулася до них..

— А тепер струнко! — крикнув парубок. — Ось Маргарита, капітан піратського човна!

Вона була вища, ніж Еліана, плечиста, з широким обличчям, праслов'янським кирпатим носом і сіро-рудим волоссям.

— Як справи, хлопці? — сказала вона пропитим баритоном. — Щоб вас чорти взяли з тією зміною галса! Хто з вас?

Виштовхнули Здіся. Вона блискавично глянула на нього.

— Сідайте! — сказала Маргарита і посадила Здіслава на стілець поряд з собою. — Де ти вчився? У кого? На яких курсах? Чекай, чекай! Нічого мені не кажи. Я сама знаю, — по тому, як ви причалили, впізнала. Поль, правда ж? Поль тебе вчив? У якому році?

Здісь сидів з розкритим ротом. З усього сказаного він зрозумів тільки, що його в чомусь обвинувачують.

— Та ні, — промурмотів він. — Слово честі, ні.

— Ну, ну, не кажи! Де ти тепер знайдеш такого, щоб причалював з фордевінду? Тепер самі бухгалтери, бояться! Та й не дивно, бо скільки яхт розбито таким способом! Тільки Поль ще так причалює, але він нікого не вчить, після війни ніде не викладав, тепер він велика людина, задається дуже. Де ж ти його надибав?

Здісь знову почав відмовлятися. Вона не повірила йому. Тоді виступив Куцик:

— Це я, я його вчив! Перед самим від'їздом! Бачите, який учень!

Маргарита критично подивилася на Куцика. На щастя, парубок посадив решту команди по двоє на одному стільці, витягнув чарку й склянки і налив.

— Ну, чорт з вами! — крикнув він. — Другим разом ми так вас поб'ємо, що кісток не позбираєте. Вип'ємо!

Слід визнати, що і Куцик, і Здісь, і Войтек виконали цю команду без будь-якого опору. Тільки Андрійко завагався, переляканий тим, що він читав про алкоголь у газетах. Маргарита це помітила:

— Хлопець боїться? — буркнула вона. — Має рацію. Він же ще дитина. Скільки тобі років, малюк? Дванадцять?!

Я запитую у Всевишнього, чи знайдеться на цьому світі хоч один сімнадцятирічний чоловік, який на такі слова відповів би інакше, ніж Андрійко?

Він вихилив чарку до дна! Брр, як це було противно! Який гидкий запах! І пече, мов йод! У хлопця потекли сльози, все навколо попливло, затанцювало, він поперхнувся і закашлявся.

— Ось тобі, малюк! — крикнула Маргарита.

Вона швидко витерла йому очі і піднесла під ніс виделку з шматком оселедця.

Який солодкий перший шматок їжі після цілої доби абсолютного посту! Андрійко доїв оселедець, знайшов скибку хліба і ледве стримався, щоб не схопити тарілку з бігосом.

— Ну, на погибель! — крикнула Маргарита. — Поїхали!

Вони повторили цю операцію. Через десять секунд розв'язались язики. Жінка-капітан плутано пояснювала, що знає абсолютно все, що їй досить один раз глянути, і вона вже знає! Вона посилалася на Здіся, що відразу, мовляв, вгадала, хто вчив його парусному спорту, і що й хвилини не вагалася, визначаючи вік Андрійка. Куцик почав страшенно сміятися. Андрійко показав своє посвідчення, де було чорним по білому написано, що йому майже сімнадцять років. Здісь зайшовся сміхом, пояснюючи рульовому, що він ні «бе» ні «ме» не знає в мореплавстві. Один Войтек сидів спокійно і ввічливо дозволяв, щоб довгоноса Еліана годувала його з виделки.