Єжи Путрамент - Четверо в яхті

— Так, — відповів він Куцику. — На хліб ідуть…

— Які, наприклад?

— Наприклад, лящ або короп.

— Не може бути! — майже крикнув Куцик. — Короп! Це ж чудово!..

Він скочив у каюту і через хвилину повернувся зі скибочкою чорного, черствого хліба і двома шматочками ковбаси.

— Бери, бери! Якщо піймаєш коропа, на всіх вистачить! Вони такі товсті, ці коропи!..

Здісь хвилину вагався, не знаючи, як насадити хліб на гачок, що зробити з ковбасою. Куцик швидко переконав Здіся, що чим більший шматок, тим більша риба попадеться. А ковбаса теж знадобиться, з нею завжди смачніше. Риба любить м'ясо, якщо їсть черв'яка.

Таким чином, жалюгідні рештки їжі голодуюча команда просто викинула за борт.

Шматочок хліба ледве-ледве тримався на гачку. Здісь закинув його метрів за п'ять від човна. Поплавок, як завжди, здригнувся разів зо два. Куцик крикнув:

— Є! Тягни!!!

Здіслав слухняно витягнув: порожній гачок. Це викликало велику радість в обох. Принада зникла! Нарешті ця мертва, байдужа, нерухома водяна поверхня якось відповіла на їх зусилля.

— Клює! — крикнув Едик. — Скоріше давай наживку!

Другий шматочок хліба зірвався ще в повітрі. Здісь хотів уже кинути все до біса, тим більше, що Войтек збунтувався і заявив, що більше не копатиме, але в драматичний момент його сварки з Куциком з берега донісся тріумфальний крик Андрійка:

— Хлопці, є! Є! Є!

Він біг до них, несучи на забрудненій долоні маленького черв'ячка.

І завдяки цьому Здісю довелося ще годину робити те, що вже стало для нього мукою. Під нетерплячими поглядами товаришів він тримав у руці ідіотський дрючок з нейлоновою ниткою. Сонце, нарешті, з'явилося над соснами, перлиста хмара, що була на тому березі, розсіялась і зникла на зелених галявинах, перерізаних пагорками і купками лісу, вгору піднялися стовпи голубого диму, над ледве помітним дахом Франковяка теж апетитно задиміло, нагадуючи героїчній команді «Аталанти» про таку елементарну насолоду, як сільська яєчня, що весело шкварчить на сковороді, пахуча кава з молоком чи навіть товста скибка чорного хліба і глечик теплого, щойно видоєного молока.

Такі асоціації, напевно, спадали на думку мореплавцям, змінюючи їх погляди, сповнені надії, на нетерплячі, гнівні, іронічні.

Приступ голоду, дужчий від попереднього, увірвав, нарешті, терпець і Здіславу. Хлопець несамовито смикнув вудлище і кинув його на дно човна.

— Все це брехня з тією рибою, — заявив він категорично.

Хлопці знову почали сваритися — все ще з приводу таємничого зникнення запасів. Войтек наважився зробити іронічне зауваження на адресу Куцика, а Куцик негайно звинуватив Войтека в тому, що той потайки зжер усе. Андрійко спробував підтримати свою версію про пацюків, але її не визнали. Ця суперечка тривала б ще довго, якби не атмосферні умови.

Нарешті прокинувся вітерець. Тепер він дув уздовж витягнутого озера, а не впоперек.

Не закінчивши сварку, не з'ясувавши таємницю, хлопці вибігли на палубу, підбадьорені надією, що у Франковяків дістануть що-небудь поїсти. Войтек підняв якір, хлопці відштовхнули яхту на глибину, навіть не забули спустити шверт. Здісь взявся за шкот і кермо.

Вони швидко відірвалися від очерету. Рульовий знову намагався спрямувати ніс човна на трикутний дах будинку Франковяків. Деякий час здавалося, що все йде гаразд. А потім яхту почало відносити вправо. Здіслав сердито шарпав руль, але тоді важкий парус повисав нерухомо. Рульовий підтягував парус ближче до себе, і саме тоді яхта завертала направо.

Нарешті хлопці опинилися на середині озера, навпроти недоступної садиби. Вони були дуже голодні, навіть пропонували спустити паруси і причалити до берега за допомогою весла. Може, кінець кінцем, вони й перемогли б, якби не нова подія.

Позаду, з-за далеких заростей очерету, виринув білий трикутник паруса. Мандрівники стурбовано глянули один на одного і зовсім не безпідставно, бо над тим парусом лопотіла паскудна чорна ганчірка.

Зрозуміло, між хлопцями одразу ж почалася бурхлива суперечка. Одні кричали: до берега, хоча б веслуючи! Інші пропонували просто тікати. Здіслав розгубився і втратив п'ять хвилин дорогого часу. Осоружний піратський човен був за якихось сто метрів, і худий хлопець уже кричав своє «агой», коли Здісь, охоплений невимовною панікою, яка ще більше посилювалась переконанням, що йому завжди не щастить, просто натягнув парус і повернув кермо.

«Аталанта» легко накренилася і безшумно рушила вперед, прямо вперед, в голубу далечінь, оточену кількома купками зелені.