Єжи Путрамент - Четверо в яхті

— Аякже, прошу пані! — якнайшвидше відповів Куцик.

— Бо якщо не знаєте, то краще не беріться. Це важке діло. Озеро велике, глибоке… Та й човен незвичайний. Невідомо звідки взявся. Люди кажуть, що він зачарований.

Хлопці ввічливо засміялися. Пані Франковякова пішла, а воїни довго мовчки дивилися один на одного. Першим опам'ятався Куцик.

— Знаєте що, хлопці? У мене теж є ідея, щоб… того, звідси від'їхати на веслах…

— Навіщо?

— Недалеко, за той очерет. Навіщо пані Франковяковій переживати? Вона побачить, як ми розбираємось… ще може… того… від страху, що зіпсуємо… А там навчимося. Слово честі, адже в тебе, Андрійку, є той підручник, так? Витягай з рюкзака!

В яхті було тільки одне широке й коротке весло… Хлопці поволі об'їхали очерет і опинились у відкритому озері. Вода навколо яхти була гладенька, наче вкрита шаром олії. Ближче до середини озера по ній пробігав швидкий, легкий вітерець, мов гусяча шкіра вкривала її, потім зникла, і знову блискуча масляниста поверхня озера вигравала на сонці.

Прикриті від пристані щільною стіною очерету, хлопці взялися за парус. Один з його країв був обшитий товстим шнуром. Войтек, який щось довго міркував осторонь, раптом підвівся, підійшов до щогли, взявся за кінець одного з шнурів, що звисали з її верхівки, потім узяв кінець паруса, прикріпив шнур до того кінця і…

Хлопці дивилися на товариша, роззявивши роти, сповнені якоїсь безглуздої надії. Войтек задер голову, оглянув верхівку щогли, потім схопив іншу мотузку, відчепив, потягнув…

Хлопці скрикнули. Гострий кут паруса затремтів, наче жива істота, і поповз з палуби на щоглу.

Войтек, окрилений їх криком, смикнув дужче. Наче величезний білий птах, парус злетів угору. Здіслав аж підстрибнув, заплескав у долоні, похлопав Войтека по спині і крикнув.

Андрійко зітхнув полегшено і, вже спокійний за долю яхти, оглянув озеро. Рух тут був великий. Ближче до них, з-за купки дерев, один за одним з'явилися маленькі, як здавалося, парусні човни. Їх трикутні паруси красиво вимальовувалися на темній зелені берега. Один човен відірвався від шеренги і йшов досить швидко вперед. З другого боку плив якийсь маленький, сліпучо-апельсиновий парус. Десь далеко торохкотіло кілька моторок.

Сонце пригрівало есе дужче, і Андрійко вперше відчув у грудях хвилю спокійних лінощів, які ми називаємо відпускним настроєм. Щасливий тим, що товариші не примушують його працювати, він розлігся на носі човна і задивився вперед.

Ось той ряд парусних човнів показався весь і розтягнувся на великому голубому водяному просторі. Човен, що-йшов попереду, був майже за півкілометра від них. Щось дивне в його вигляді привернуло увагу Андрійка. Тільки через хвилину він зрозумів: на щоглі майорів чорний прапор.

Кілька картин промайнуло в свідомості Андрійка. Це були спогади з книг про піратів, корсарів, буканьєрів, флібустьєрів та інших морських розбійників; дивні асоціації з нічним літаком, які він одразу відкинув. Потім прийшов до висновку: кожен тут робить, що хоче. І ми зараз рушимо. Войтек — молодець! Андрійко подивився на цього молодця. Під щоглою тривала запекла боротьба з парусом. Весь червоний, Войтек тягнув свій шнур. Парус досягав уже верхівки щогли, але там щось заважало, бо він звисав мляво, наче дірява повітряна куля.

Пориви вітру, правда, надимали парус на мить, але він знову безнадійно опадав. Три хлопці, що вовтузилися біля паруса, дуже енергійно намагалися розв'язати цю дивну загадку.

— Дрючок, візьми цей дрючок! — кричав Здіслав до Едика, штовхаючи величезну дерев'яну палицю з прикріпленим до неї нижнім краєм паруса.

— Сам візьми, хіба ти не бачиш, що я зайнятий! — Едик схилився над клубком шнурів, намагаючись розплутати його.

— Хлопці, швидше! — майже стогнав Войтек, червоний від напруги. Він стояв під щоглою і з усієї сили натягував шнур, який підняв парус на верхівку. Найбільша, на думку Андрійка, перемога Войтека виявилася пірровою. Хоч він і втягнув парус на щоглу, але тепер щосили мусив тримати його, щоб парус не звалився хлопцям на голови.

Андрійко відчув докори сумління і стрибнув на допомогу.

— Бери ось тут, — крізь зуби процідив Войтек. — Я ледве держу! — Андрійко схопив шнур. Тримати вдвох було не дуже важко, та коли він подумав, що так доведеться провести всі канікули, йому стало сумно.

— Агой! — долинув до них крик з озера. — На палубі, агой!

Червоні від натуги хлопці озирнулися. Парусний човен з чорним прапором був за якихось сто метрів. Вже видно людей на ньому. Худий, високий парубок з червоною хустиною на голові стояв спереду і, тримаючись за сталевий тросик, гукав до них. Позаду сиділо ще кілька осіб, в тому числі й дівчата. Всі вони щохвилини вибухали загальним сміхом.