Єжи Путрамент: Четверо в яхті

«Добре, я вам покажу! Стривайте, стривайте-но!»

Юнак у напіввійськовому одязі ще раз зачитує прізвища і вишиковує бігунів на білій лінії старту. Здіслав став одинадцятим, ближче до зовнішньої бровки. Талярек поруч, останній. А тепер — найстрашніші п'ятнадцять секунд. У Здіслава клацають зуби, тремтять руки, ноги. Він нічого не думає, нічого не пам'ятає, лише боїться. Не тільки він, он якийсь невисокий білявий хлопець хитається і, ніби перед стометрівкою, стає навколішки, спираючись на руки.

— Готово! — каже стартер і підіймає руку з пістолетом. Ще три нестерпні секунди. Страшно запізнитися, страшно вирватися передчасно. Надзвичайно довгі секунди. Чи не заснув стартер? Може, годинник став?

Постріл — це визволення. Одразу всі збиваються в купу. Ті, що були зовні, роблять стрибок уперед і вліво, щоб якнайшвидше опинитися біля внутрішньої бровки. Здіслав теж увертає, але поперед нього вискакують ще двоє, хтось штовхає його в бік, чиїсь шипи чіпляють за литку.

Метушня триває кілька секунд, і вже на першій кривій бігуни розтягуються метрів на двадцять. Здіслав опинився десь усередині, перед ним біжить якийсь чорнявий довгань — восьмий номер.

Після нестерпних мук чекання біг був справжнім щастям. Здіслав це усвідомить значно пізніше.

А тепер тільки біг. Розум працює чітко, спокійно. Все, що стосується бігу, бачиш, усе відчуваєш. Зате не помічаєш нічого поза чорним еліпсом бігової доріжки; хіба що тільки розпливчаті зелені крони каштанів та рожеві кружальця людських облич.

Крок — довгий, темп, здається, швидкий. Всі зусилля тепер спрямовані на те, щоб зберегти цей темп, щоб не відірватись од чорнявого довганя. Але крива кінчається, і в момент переходу на першу пряму з-за спини Здіслава вистрибує веснянкувате, рудувате обличчя Талярека.

На мить Здіслав жахається: «Значить, можна бігти ще швидше?» Талярек обходить Здіслава, наближається до вісімки, за ним іде ще один хлопець під номером двадцять дев'ять, а потім висовується наперед невисокий блондин, той, що стояв навколішки на старті.

Тоді немовби щось штовхнуло Здіслава. Він бачить себе ніби збоку. Вистрибує на крок праворуч за блондином. Чорнявий зараз поруч, зліва. Дивиться мимохідь на противника, який його обходить. Здіслав помічає тільки його почервонілі, пашіючі щоки і шипляче дихання.

Цей перший ривок тільки розпалює Здіслава. Два протилежні відчуття — що його обійшли і що він сам може обходити інших — підштовхують його вперед. Ще десять метрів — і блондин залишається набагато позаду. Ліворуч один за одним відстають ті, що досі очолювали біг. На другій кривій Здіслав здивовано помітив, що попереду лишилися тільки двадцять дев'ятий і Талярек.

Тут тільки він подумав: «Я третій, вистачить на фінал»; потім знову: «На віражі не можна обганяти, бо коли біжиш по зовнішній, робиш кілька зайвих метрів». І, нарешті, третя думка: «Дурень, що ж я роблю?» Віддаючись цим розумним міркуванням, він знов одійшов на метр від бровки і, прискорюючи біг, порівнявся з двадцять дев'ятим. Талярек озирнувся. Здіславу вдалося, що в його очах було занепокоєння.

«Боїшся, любий, — подумав він. — Маєш рацію!» І не повертаючись до бровки, мчав уперед по зовнішній доріжці. Талярек не піддавався, завзято махав руками, високо підіймаючи коліна, наче на стометрівці. Віраж кінчається, і на останніх його метрах Здіслав перемагає, опір Талярека, кількома довгими стрибками обминає його і, нарешті, доходить до бровки.

Він перший! І найважливіше те, що він зовсім не відчуває втоми. Довгий крок, яким він переміг, нарешті, Талярека, немов створений для його легенів і серця. Легко і рівно йде він уперед. Пряма здається короткою, ось уже судді, тренери, болільники, захоплене обличчя Влязла. Обличчя дівчат. Біла пляма чуприни тієї… тієї…

Він озирається, дивиться на інших противників. До найближчого, мабуть, метрів п'ятнадцять. Талярек ще далі.

Це ще більш окриляє Здіслава. Біля лавок він прискорює біг.

Вздовж усього віражу Здіслав біжить легкими довгими кроками. Він вибігає на передостанню пряму й знову озирається. До найближчого, певно, метрів двадцять, з ним змагається блондин, підбігає ще хтось.

Наче іскорка занепокоєння. Ще довший крок. Але це не зовсім вдається, бо ноги стають важчими. Передостання пряма здається набагато довшою, ніж обидві попередні, Чорт з ним, двадцять метрів переваги — це теж непогано.