Іван Багмут - Господарі Охотських гір

Юні оленярі проїхали в долину, вкриту лісом.

— Олені часто відбиваються від табуна, — сказав Кеня, який був за командира в цій частині загону. — Пастухи легко знаходять їх по слідах. А тепер сліди всі заметені. Не знайдеш зараз — улітку знайдеш тільки кістки.

Піонери проїхали кілька десятків кроків лісом.

— О! — скрикнув Кеня. — Шукайте! Тут є олені! До нього враз під'їхало кілька піонерів.

— Як ти взнав? — здивовано спитав Юра.

— Як? Ось сліди.

В густому лісі дійсно збереглися ледве помітні сліди оленів.

Хлопці враз повеселішали і кинулися в глиб лісу. Юра вискочив уперед і, обминаючи товсті модрини і зарості чагарника, посковзав по долині. Важко було стежити за майже непомітними оленячими слідами, і Юра їхав навпростець, намагаючись якомога швидше пересікти весь ліс, певний, що оленів можна знайти і без(слідів. Адже це не маленька білка, яку можна і не помітити. Незабаром ліс став рідшати, а далі і зовсім зник. Оленів не було.

«Помилився Кеня!» — подумав хлопчик і байдуже повернув назад.

Раптом, обминаючи кущ, він побачив гіллясті роги і пару великих сумних очей, що дивилися на нього.

— Олень! — гукнув він на повний голос. — Сюди! Олені!

Півтора десятка оленів, похиливши голови, стояли загрузлі в снігу. Вони, здається, зовсім не злякалися людини, і тільки ті, що лежали, схопилися на ноги.

«А де ж оленята? Невже загинули?» — подумав Юра і в цю ж мить побачив, як з-під важенки висунулася голівка з насторожено піднятими вушками.

Юра кинувся до оленяти ближче, але воно враз занепокоїлось і сховалося під матір. Об'їхавши табунець, хлопчик знайшов ще восьмеро оленят.

— Чотирнадцять оленів і дев'ятеро оленят! — радісно сповістив він піонерів, що з'їжджалися сюди з усього лісу.

Кеня досвідченим оком оленяра оглянув знахідку.

— Троє оленят без печатки, — сказав він і, вирізавши цурку, зробив на ній три зарубки.

— Вони народилися в пургу, — промовив Юра, роздивляючись маленьких тваринок.

— Передаси етиканові Гаврилу, — віддав Кеня цурку з зарубками Юрі і, вибравши найбільшого оленя, накинув йому на роги аркан. — Будемо робити шлях.

До схилу гори, де снігу було так мало, що навіть виглядав мох і голе каміння, було недалеко. Хлопчик потяг за собою оленя, але старий, важкий бик не хотів слухатися. Тоді Юра і ще кілька піонерів схопилися за Кенин аркан і гуртом потягли тварину з лісу. Майже до вечора возилися хлопці з оленем, поки, нарешті, витягли його на схил гори, до паші.

— А тепер ми схитруємо, — усміхнувся Кеня і, взявши на руки телятко, поніс його за першим оленем.

Стривожена важенка кинулася за хлопцем. Тонучи в снігу, стрибаючи і падаючи, вона бігла за ним, утоптуючи слід, зроблений биком. Інші піонери теж взяли на руки оленят і пішли за Кенею. Важенки, доганяючи своїх дітей, швидко пробили достатній прохід до гори, і решта оленів вільно вийшла з лісу.

Вже посутеніло, коли стомлений Юра повернувся до своєї юрти.

Нікого з чоловіків ще не було дома. Тільки Мача сидів біля багаття, перевзуваючи унти.

— Знайшли? — схвильований щасливим закінченням своєї експедиції, з дверей крикнув Юра.

— Двадцять одного оленя! — поважно відповів Мача.

— А ми чотирнадцять оленів і дев'ять оленят! А троє без печаток!

— Це піонерські оленята, — мрійно промовив Мача. — І ми знайшли п'ятеро без печаток… А двоє загинули…

— Загинули? — Обличчя в Юри враз посмутніло. — Бідолашні оленята…

— Нічого не вдієш, — зітхнув Мача.

Скоро прийшли і дорослі. Юра почекав, поки Гаврило переодягся і випив чаю. Потім витяг цукру і подав йому.

— Чакти! Самий чакти піонер! — похвалив хлопчиків голова колгоспу.

Мача теж подав свою цурку.

— Чакти! Чакти! — повторював Гаврило, а Віра погладила обох хлопців по голові.

Другого дня, коли колгоспники почали готувати шлях до перевалу, до Зуба завітав старий-старий дід. Він приїхав за двісті кілометрів звідси і привіз два туго набиті мішки.

— Я чув про тебе багато гарного, — сказав дід Зубові. — Ти допомагаєш орочам, учиш їх, як краще жити. Ти розмовляєш з бідняками-орочами як рівний з рівним. Візьми оці мішки. Тут хутра. Білка, лисиця, горностай. Я збирав їх для попа, для церкви. Коли прийшли більшовики на узбережжя, піп утік, але наказав мені збирати хутра для нього. Тепер люди кажуть, що церкви їм не треба. Люди кажуть, щоб я передав їх тобі для школи. Я багато прожив на світі, а не бачив ніякої користі для бідних орочів від церкви. Візьми ці хутра на школу.