Іван Багмут - Господарі Охотських гір

— Ніколи не бачив, щоб ставили коржа пектися сторчма, — засміявся Зуб. — У нас хазяйка без сковороди не спече.

— На сковороді смачніше, — подав голос Чакар. — Та в горах всякий корж буде смачний.

Віра розламала першого коржа надвоє і дала Юрі і Мачі, потім стала готувати чай.

— Смачне! — обпікаючи губи, хвалив Мача.

— Смачне! — в тон йому відповідав Юра.

— От і в бідняцьких юртах настало свято, — промовив Гаврило, запрошуючи Зуба до столика, на якому вже стояли чашки з чаєм.

Ранком першим прийшов старий Чидор.

— Хочу торгуватися, — сказав він і витяг з мішка двадцять жмутків білячих шкурок, вісім горностаїв і одну шкуру росомахи.

— Почнемо, — промовив Зуб і передав білок дідові Чакару, щоб той визначив сорт хутра.

Чакар розв'язав жмутки і уважно переглянув кожну шкурку.

— Сто вісімдесят шкурок вищого сорту, дванадцять першого і вісім — другого, — виніс свій присуд старий.

— А як ви взнали, якого сорту шкурка? — здивувався Юра, бо шкурки були хутром усередину, а Чакар визначав сорт, не вивертаючи шкурку хутром наверх.

— А от дивись, — охоче відповів старий. — Оця шкурка вся біла. І на спині і на череві. Це вищий сорт. А ось у цієї — ледве помітні дві сині смужки на черевці. Це перший сорт. А в цих, — він показав шкурки другого сорту, — смужки ще синіші. Коли шкурка синя, то і хутро буде вже невисокого сорту. Буває зовсім синя — то брак.

Зуб підрахував вартість хутра і оголосив цифру мисливцеві.

— Ороч не розуміє, що значить карбованець і копійка, — промовив старий. — Що я можу взяти на це хутро?

— Що хочеш, те й візьмеш.

— Чаю проситиму. Орочеві насамперед треба чаю. Скільки даси чаю?

— Чаю можу дати пуд, — сказав Зуб.

— О! Спасибі! Пуд чаю! — І він присунув до себе шістнадцять кирпичин, що їх відклав для нього Зуб. — А тільки тепер, мабуть, нічого не залишилося на борошно? — зніяковів він раптом і неспокійно озирнувся на Гаврила.

— Питай у нього, — усміхнувся Гаврило, показуючи на Зуба.

— Борошна скільки? — сам запитав Зуб.

— А це вже, мабуть, буде в борг? — занепокоївся старий.

— Ні. В тебе ще багато грошей: Хутро — як золото. Воно дороге. Бери три пуди борошна.

— Борошно в горах дороге, — з тривогою в голосі промовив Чидор. — Три пуди, мабуть, багато… Я не хочу, щоб був борг.

— Та ні, ні, — засміявся Зуб, — В борг я не дам. Бери спокійно. — І він поклав перед старим три мішечки. — Ще чого тобі треба?

— Більш нічого, — твердо промовив Чидор. — І так багато набрав. Боюсь, коли б не було боргу. Ороч боїться боргу. — Він задоволено перерахував чай і зібрався йти.

— Стій! Куди ж ти? В тебе ще залишилися гроші, — спинив його Зуб.

— У тебе ще залишилися гроші, — повторив Гаврило.

Чидор недовірливо поглядав то на Зуба, то на Гаврила.

— Ні. Мені більше нічого не потрібно, — твердо промовив він, — У горах крам дорогий. Ніхто ніколи не бачив, щоб за таке хутро давали стільки чаю і борошна.

— Я кажу, що в тебе залишаються гроші, — пояснював Зуб. — Можеш ще взяти ось мануфактури, цукру, голок, сокиру, ніж…

Старий зітхнув і боязко глянув на Гаврила, шукаючи в того підтримки.

— Бери, — порадив Гаврило.

— Тоді дай одну голку, — попросив Чидор. Зуб подав голку.

— Тепер усе. А більше брати, то вже буде борг. Я знаю.

Як не сперечався Чидор, відмовляючися ще брати крам, Зуб дав йому півпуда цукру, новеньку дрібнокаліберну рушницю, кілька метрів мануфактури, сокиру, патронів.

— Бери, бери, — сміялися Гаврило, Чакар та Ілля. — Це ж не спекулянт, а радянський кооператив торгує. Боргу не буде.

Та тривога не залишала старого наймита. Він виніс увесь свій крам надвір і знову повернувся до юрти, щоб подивитися, що і скільки братимуть інші орочі. Тільки переконавшися, що і другому мисливцеві за таку саму кількість хутра Зуб дав багато товару, старий, нарешті, заспокоївся.

— О, ти щедрий, — сказав він Зубові. — У нас ніколи ще в горах не було такого щедрого продавця.

— То не я, а Радянська влада щедра, — відповів Зуб.

Чидор пішов до своєї юрти, але через годину повернувся знову.

— Ось, на, — сказав він і поклав пуд борошна і кирпичину чаю. — Ти ж учора дав без грошей.

— Ну і неспокійний старий, — засміявся Зуб. — У мене все записано. Я вже вирахував з тебе вартість того, що дав учора.

— Вирахував? — радісно промовив Чидор. — А я так перетривожився. Аж злякався. Може, ти подумаєш, що я навмисне тобі не нагадав, коли торгувався…

— Ти не дивуйся, — сказав Чакар Зубові. — Чидор брав чай у Істапа. А той дешевше як по тридцять білок за кілограм не продавав. А борошна зовсім не привозив. Старий боїться, щоб ти не подумав, що він за твою добрість тебе ж обманув.