Іван Багмут - Господарі Охотських гір

— Все гаразд. Розрахунок повний, — ще раз запевнив Зуб старого. — Пий чай, їж коржі, пали тютюн. Боргу в тебе нема ніякого.

Чидор посидів трохи, подумав, тоді вийняв з торбини п'ятдесят білок і подав Зубові.

— Товаришу, — сказав він урочисто. — Це хутро я залишив для того, щоб поторгуватися влітку. А тепер у мене чаю вистачить і на літо. Я хочу подарувати ці білки на школу. Візьми. Я хочу, щоб школа була в нас хороша і щоб орочі були такі письменні, як ти.

Юра попрохав у батька червоного ситцю і викроїв собі піонерський галстук.

— О! І я зроблю собі такий! — заявив зразу ж Мача.

Але Юра не підтримав свого друга, як це бувало звичайно. Він зніяковів і невпевнено промовив:

— Я не знаю, чи тобі можна носити такий галстук…

— А чому не можна? — здивувався Мача. — Мені мати дасть червоної матерії.

— Справа не в матерії… а в тому, що такий галстук носять тільки піонери. А ти ж ще не піонер…

Юра часто розповідав Мачі про піонерський загін і про те, що таке піонери. В душі він визнавав, що Мача заслуговує на те, щоб носити червоний галстук, адже він завжди поводився як піонер, але… Але ж Мачу ніхто не приймав до піонерської організації, і, значить, Мача. не має права носити піонерського галстука. Про це Юра повинен чесно сказати своєму другові.

— Так, я не піонер, — сумно промовив Мача. — Але я хочу бути піонером.

Юра мовчав. У піонери може прийняти загін. Хто ж тут прийме Мачу? Адже тут нема загону. А Юрі дуже хотілося, щоб Мача носив піонерський галстук.

— Щось придумаємо. Почекай, — спробував він заспокоїти не так Мачу, як себе.

Та скільки не думав Юра, нічого не міг придумати. Нарешті в нього з'явилася щаслива думка: спитати у батька.

— Тату, — сказав він, — у районі є піонерська організація?

— Напевно, — відповів батько.

— А чийого імені?

— Не знаю, — розвів руками Зуб.

— Ти ж був у районі… Як же ти не знаєш?

— Пробач, — усміхнувся Зуб, — не запам'ятав.

— Ну, раз ти не знаєш, чийого імені піонерська дружина в районі, то ти не знаєш, як і організувати тут загін, — зробив висновок Юра і відвернувся від батька.

— Ні, тут ти помилився, — сказав Зуб. — Це я знаю.

— А як? — зрадів Юра і ближче підсів до батька.

— Дуже просто. Зібрати дітей, які хочуть стати піонерами, і утворити загін.

Юра подивився на батька недовірливо:

— А хто ж прийматиме? Виходить, що в піонерський загін прийматимуть ті, що самі ще не піонери?

— Ви організуєте загін, а район затвердить його. От і все, — заспокоїв Зуб сина.

— І можна зразу ж понадівати піонерські галстуки? — продовжував запитувати Юра.

— Можна.

— До затвердження районом?

— До затвердження районом.

Та недовірливий вираз не сходив з Юриного обличчя, хоч відповіді батька йому дуже подобалися.

— Це ти кажеш просто як тато чи як член партії? — спитав Юра і, примруживши око, глянув на батька.

— Як член партії, — не посміхаючись, відповів Зуб.

Юра полегшено зітхнув:

— Ну, тоді добре.

— Ти хочеш організувати загін? — спитав його батько. — Коли ж ви збираєтесь?.

— Це не так просто, — поважно відповів Юра. — Треба підготуватися.

— Правильно, — підтримав його Зуб.

Кожен, хто вступає до піонерського загону, повинен насамперед дати Урочисту піонерську обіцянку. А як даватиме орочський хлопчик обіцянку, коли він не знає російської мови? І Юра з Мачею в першу чергу переклали текст обіцянки на орочську мову. Мача вивчив її напам'ять і дав вивчити ще кільком дітям, які хотіли носити червоні галстуки. Він об'їхав усі юрти, проказував обіцянку, розповідав про створення піонерського загону, і незабаром всі діти взялися кроїти червоні галстуки, чекаючи дня, коли Юра і Мача оголосять про збори.

Напередодні зборів Юра сидів з олівцем і аркушем паперу і тер лоба, складаючи план роботи майбутнього загону.

«Що повинен робити піонерський загін?» — питав він сам себе, дивлячись на чистий папір. Минали хвилини, а він не написав ще й одного пункту. Справді, що можна робити загонові в горах? Не вчитися ж грати в шашки? На лижах тутешні діти бігають краще, ніж перші лижники в них у загоні. Походи? Але тут діти в поході щодня. Розшуки корисних копалин? Немає ж геолога. Що робити піонерському загонові? От коли б тут був його шкільний загін, Юра знав би, що запропонувати до плану! Полювання на куріпок, дослідження місцевості, лижні змагання!

— Ну, як план? — усміхнувся до нього батько, помітивши, що папірець досі чистий.