Уильям Шекспир - Збірка творів

Нікчема той, кому бракує волі

Погане щось на краще замінити.

О, посоромсь, блюзнірський язику!

Ти звеш «поганим» ту, що сам хвалив

І двадцять тисяч раз їй присягався!

Кохання з серця викинуть не можна;

Проте я викинув; але ж для того,

Щоб покохати дужче. Я втрачаю

І Джулію, і Валентина; втім,

Зберігши їх, я втратив би себе;

А втративши обох, я зберігаю

Себе самого замість Валентина

І Сільвію, про Джулію забувши.

Адже я сам собі найближчий друг.

Кохання ж бо для нас — то найцінніше!

А Сільвія — клянуся чистим небом! —

Перетворила Джулію зненацька

На чорну ефіопку. То забуду ж

Я навіть те, що Джулія живе!

Нехай в душі моїй лишиться згадка,

Що почуття моє до неї вмерло;

А Валентина буду я вважати

За ворога, щоб Сільвія мені

За подругу щонаймилішу стала.

Не можу буть я вірний сам собі,

Якщо не зраджу дружби з Валентином.

По мотузяній міриться драбині

До Сільвії залізти у вікно;

І я, його суперник, все те знаю!

Я батькові відкрию їхній намір,

І, під гарячу руч, він Валентина

Негайно прожене, бо вже замислив

Дочку свою за Туріо віддати.

Та не страшний мені дурний суперник.

Я спритно бевзя оплету лукавством

І покладу його зальотам край,

Аби з палацу Валентин забрався.

Вділи мені, любове, дужі крила,

Так як ума для задуму вділила!

(Виходить)

Верона. Кімната в господі Джулії.

Входять Джулія та Лючетта.

ДЖУЛІЯ

Порадь мені, Лючетто, поможи!

Тебе коханням ніжним заклинаю,

Тебе — живу табличку, що на ній

Накреслено мої думки й бажання:

Навчи мене, скажи, як я могла б,

Додержавши звичаю, звідси рушить

Туди, де зараз любий мій Протей?

ЛЮЧЕТТА

На жаль, важкий той шлях і надто довгий.

ДЖУЛІЯ

Ретельний пілігрим не знає втоми,

Як сходжує ослаблими ногами

Він різні землі. То хіба втомлюсь я,

Коли помчу в далеку путь на крилах

Мого кохання, летючи в той край,

Де жде мене жаданий і найкращий

Протей неоціненний!

ЛЮЧЕТТА

Чи ж не краще

Заждати, щоб вернувся він до вас?

ДЖУЛІЯ

Ах, погляди його мені потрібні

Більш, ніж пожива! Зворушись, Лючетто,

Стражданням зголоднілої душі.

Коли б ти відала всю міць кохання,

То, мабуть, заходилася б скоріш

Вогонь розпалювать холодним снігом,

Аніж гасить вогонь жаги словами.

ЛЮЧЕТТА

Я не збираюся гасити в вас

Вогонь жаги; я тільки намагаюсь

Погамувать його несамовитість,

Щоб він у межах розуму лишився.

ДЖУЛІЯ

Що більше гасиш, то ясніш горить він.

Струмок, що тихо лісом протікає,

Ледь стріне перешкоду на шляху,

Враз закипає, мов несамовитий;

Коли ж ніщо йому не заважає,

Леліє тихо він по камінцях

І дзюркотить мелодію чудову.

Цілуючи очеретинку кожну,

Що хилиться до нього по дорозі;

І так, звиваючись, він тихо плине,

Й хлюпочеться безжурно, несучи

Свою прозору воду, й, шлях скінчивши,

Її вливає в грізний океан.

То не ставай же на моїм шляху,

І буду я терпляча, мов струмок,

І шлях важкий легким для мене здасться,

Аби він до коханого мого

Привів мене. Тоді я — відпочину!

Отак, пройшовши путь свою тернисту,

Раює праведна душа, коли

В Елізіум нарешті попаде.

ЛЮЧЕТТА

В якім убранні хочете ви їхать?

ДЖУЛІЯ

Не у жіночім, щоб, бува, в дорозі

Пожадливі чоловіки не липли.

Лючетто, поможи добуть вбрання

Таке, як носить скромний паж шляхетний.

ЛЮЧЕТТА

Але ж тоді синьйорі доведеться

Остригти коротко волосся.

ДЖУЛІЯ

Ні;

Шовковим підв’яжу його шнурком,

А потім заплету його в дрібушки,

Зроблю аж двадцять вузликів упертих,

Як те кохання щире. Фантастична

Така покраса й юнакові личить,

Хоч би він старший був, ніж я здаюсь.

ЛЮЧЕТТА

Якого ж крою мають буть штани?

ДЖУЛІЯ

Та це ж однаково, якби спитати:

«Яку завширшки, пане мій шановний,

Зробити вам спідницю?» В цьому я

На тебе покладаюся, Лючетто.

ЛЮЧЕТТА

Їх треба з буфами зробить, синьйоро.

ДЖУЛІЯ

Покинь, Лючетто! Бо невже це гарно?

ЛЮЧЕТТА

Штани без буфів шпильки й то не варті;

Ви ж хоч шпильки могли б там заховати.

ДЖУЛІЯ

Лючетто, мила, як мене ти любиш,

Придбай мені вбрання пристойне й гарне.

А що, коли про мене пустять славу

Про те, що я сама, так легковажно,

Помандрувала в небувалу путь?

Боюсь, що це мене збезчестить.

ЛЮЧЕТТА

Що ж,

Як боїтесь, то зоставайтесь дома.